Про що нова вистава «Поліандрія»
Виставу поставили за новою п’єсою українського драматурга Сергія Кулибишева, написаною пів року тому. Це історія про звичайну українську жінку, чий чоловік-військовий рік перебуває у шпиталі після поранення.
«До неї повертаються двоє чоловіків. Це авторський прийом, метафора — спосіб проговорити про жінок, до яких узагалі ніхто не повертається. Про тих, які мусять навчитися жити поруч із травмами — своїми і чужими», — пояснює Петросян.
За його словами, ці два чоловіки — два образи однієї людини: один агресивний і замкнений, інший відсторонений. П’єса досліджує момент після війни — зустріч світів тих, хто повернувся з фронту, і тих, хто чекав.
У виставі також є інші персонажі: військова медикиня, яка просить віддати одного з чоловіків, бо її загинув на фронті, та мати героїні, яка категорично проти стосунків доньки з військовим через власний досвід з чоловіком, що повернувся з Афганістану.
Чому вважає TikTok загрозою для театру
Петросян іронічно зауважив, що «якби не TikTok, театру би не було», але одразу уточнив своє справжнє ставлення до платформи.
«TikTok — це жах, який, мабуть, знищить наш театр і позбавить його і без того крихти аналізу», — зазначив режисер.
Він пояснив, що глядачі знімають уривки з вистав і викладають їх, але не кожну виставу знімають. Факт потрапляння в TikTok не означає, що вистава краща за інші — просто яскравий уривок створює ілюзію видовищності.
«Люди бачать коротке, насичене відео і хочуть побачити це наживо. А сама вистава може бути зовсім не такою динамічною, як це відео», — додав Петросян.
Як працює з акторами та чому проти династій
Режисер розповів, що категорично проти акторських династій у театрах. За його словами, якщо хтось кращий за дітей відомих артистів, чому він не може потрапити в театр.
«Коли приходить родина — талановиті артисти, сумнівів немає. І якщо їхні діти хочуть іти їхніми стопами, я це теж розумію. Але виникає питання: а якщо хтось кращий за них, чому він не може потрапити в театр?» — запитує Петросян.
Він зазначив, що його дратує, коли актор нічого не запитує під час репетицій. Це означає або байдужість, або переконання, що все зрозумів.
«Актор не може залізти мені в голову й інтуїтивно вгадати, що саме хочу побачити. Він має запитувати», — підкреслив режисер.
У Театрі Франка загалом працює понад 100 людей творчого персоналу, але активно задіяні приблизно 35 акторів — ті, на яких тримається репертуар. Інші мають по три-чотири ролі, дехто — лише одну.
Проблеми театральної освіти
Петросян відзначив болючу тему підготовки студентів у театральних вишах. За його словами, театральний виш імені Карпенка-Карого одночасно набирає 3−4 акторські курси по 40 людей.
«В ідеалі в одному виші має бути один або максимум два курси по 12 людей. Не чотири по 40! Стільки студентів випускають щороку — головним чином через гроші, бо йдуть на контракт», — пояснив режисер.
Людина може не мати таланту або хисту, але її беруть, бо платить. Потім вона закінчує інститут і дивується, чому нікуди не беруть.
«Вони приходять на прослуховування, і ти бачиш: по-перше, їх нічого не навчили; по-друге, у них немає темпераменту, не пробивають у зал», — додав Петросян.
Йому пропонували набирати акторські курси, але він відмовився вчити 40 людей. Єдине, на що погодився — набрати 10 режисерів, і то велике питання, скільки з них реально залишиться в професії.
Ставлення до російської культури після повномасштабного вторгнення
Режисер розповів, що до повномасштабного вторгнення не пропускав жодного українського фільму, але зараз ментально і фізично не може дивитися нічого нового — ні українського, ні європейського, ні американського.
«Усе, що зараз знімають у світі, здається мені якимось відірваним від реальності. Те, що потрапляє в поле зору — трейлери, теми — не зачіпає. Мені не цікаво», — зазначив Петросян.
Щодо російського театру, він повністю втратив до нього інтерес. Є російські режисери, які після 2022 року відкрито висловилися проти війни і виїхали з країни, але є й такі, що втекли і мовчать.
«Для мене це, по суті, те саме, що залишитися й мовчати. Такі режисери для мене просто викреслені», — наголосив режисер.
Він навів приклад Юрія Бутусова, який робив у Литві вистави «про неможливість творити», але не про війну. Натомість Дмитро Кримов висловився чітко — його за це почали переслідувати, навіть квартиру опечатали.
Щодо російської літератури, Петросян зізнався, що немає жодного бажання її читати через ментальне відторгнення. Він завжди дивувався, коли всі захоплювалися Достоєвським, а коли прочитав Кафку — подумав: «Господи, от це література!»
Чому це важливо знати
Давид Петросян — один із найвідоміших театральних режисерів України, чиї вистави формують сучасний театральний процес. Нова вистава «Поліандрія» про повернення військових та життя після війни актуальна для тисяч українських родин, які стикаються з подібними викликами.
