Що каже офіційна статистика

Уповноважена Київради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська озвучила такі дані:

• 100% автобусів і тролейбусів «Київпастрансу» мають низьку підлогу;
• 41% трамваїв обладнані для маломобільних груп;
• лише 37% автобусів приватних перевізників адаптовані для перевезення людей з інвалідністю;
• доступними для маломобільних груп населення є лише 14 станцій метрополітену (12 повністю і 2 частково).

Просторова і фізична доступність

Тимофій Нагорний пояснює, що доступність має два виміри:

• просторова — відстані до зупинок та маршрутна мережа;
• фізична — наявність низькопідлогового транспорту, підйомників, пандусів і тактильної навігації.

За його словами, війна стала каталізатором для розвитку безбар’єрності: тисячі військових і цивільних отримали травми, і проблема, яка здавалася «урбаністичною забаганкою», виявилася базовою потребою.

Проблеми інфраструктури

• На правобережжі високі платформи є лише на лінії швидкісного трамвая на Борщагівці та кількох реконструйованих зупинках.
• На лівобережжі доступні лише окремі зупинки біля метро «Лісова» та на вул. Бальзака.
• 13 із 18 станцій швидкісного трамваю залишаються недоступними для маломобільних людей через сходи.
• Ліфти й підйомники часто відсутні або не працюють.

У метро реально зручними для маломобільних груп є лише 9 нових станцій, відкритих після 2005 року. Ескалатори не розв’язують проблему, бо ними небезпечно користуватися з візком чи кріслом колісним.

Які є успіхи

У 2023 році студенти КНУ обстежили всі пішохідні переходи в центрі Києва. Це дослідження стимулювало ШЕУ активно облаштовувати пониження та тактильні елементи. Обсяги робіт у 2024—2025 роках зросли у кілька разів.

Прогноз і головні проблеми

• Рівень доступності Києва зараз: 3 бали із 10.
• Прогноз: потрібно щонайменше 10 років, щоб досягти прийнятного стану.
• Головні проблеми: нестача якісного дублювання підземних переходів, низька швидкість розвитку інфраструктури зручних зупинок, «звітність заради звітності», а не реального комфорту.

Чому це важливо знати

Безбар’єрність — це не тільки питання комфорту для маломобільних груп, а й якість життя всіх мешканців: батьків з візочками, людей похилого віку, поранених військових. Доступне місто означає рівні можливості для пересування, соціалізації та участі в житті громади.