Від Миколаївщини до московського ВДІК

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Первомайську на Миколаївщині. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Вже через два тижні після початку занять його помітив Олександр Довженко і забрав до Москви вчитися у Всесоюзному державному інституті кінематографії.

Ще студентом Вінграновський зіграв головну роль солдата Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ» (1961) — і отримав за неї золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. Повернувшись до Києва дипломованим режисером, він працював на кіностудії імені Олександра Довженка: знімав художні стрічки «Берег надії» (1967), «Дума про Британку» (1970), «Климко» (1984), а також документальне кіно.

Як поезія Вінграновського пов’язана з кіно

Департамент культури КМДА звертає увагу: тексти Вінграновського «дуже фізичні» — у них є простір, рух, природа, голос. Відчуття кадру, здобуте в майстерні Довженка, перейшло і в поезію: вірші будуються як послідовність точних візуальних сцен, де важливу роль мають паузи, ритм і зміна планів.

Перша збірка «Атомні прелюди» вийшла 1962 року і одразу зробила автора помітною постаттю серед шістдесятників. У 1984 році Вінграновський став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Поет писав не лише вірші — у його доробку є проза, романи та понад десяток оповідань для дітей. Помер він 26 травня 2004 року у Києві і похований на Байковому кладовищі.

З чого почати читати

Департамент культури рекомендує три точки входу в творчість поета. «Атомні прелюди» (1962) — рання збірка з відчуттям енергії й експерименту, яка принесла Вінграновському визнання серед шістдесятників. «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…» — приклад його неповторної інтонації без пафосу й декларативності. Дитяча проза — тексти, у яких уважність до мови й ритму виявляється навіть у простих сюжетах.

Чому це важливо знати

Микола Вінграновський — одна з ключових постатей українського літературного відродження 1960-х. Його вміння поєднати кінематографічне мислення з поетичним словом залишається рідкісним навіть у сучасному письменстві. Публікація КМДА — нагадування про те, що українська культура має власний канон, який варто знати і перечитувати. Тим більше що київські бібліотеки й культурні заклади регулярно проводять читання і лекції, присвячені шістдесятникам.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, у Києві тривають культурні події — від театральних прем’єр до поетичних читань у бібліотеках. Про найцікавіші заходи травня ми розповідали в огляді культурних подій столиці.