Роками готований злочин

Знищення собору не було спонтанним рішенням. Ще 1932 року, задовго до трагічної розв’язки, кінорежисер Олександр Довженко публічно підтримав ідею знесення, заявивши: «При вирішенні проблеми будівництва парку культури Михайлівський монастир попроситься «піти», він віджив свій вік». Проти знищення виступали мистецтвознавці Федір Ернст, Іполит Моргілевський та Микола Макаренко — усіх трьох 1937 року репресували.

Після офіційного перенесення столиці УСРР із Харкова до Києва у 1934 році постало питання забудови нового урядового кварталу. На місці Михайлівського монастиря запланували урядовий центр ЦК КП(б)У із 52-метровим монументом Леніну. Рішення про знесення собору ухвалили в рамках архітектурного конкурсу на цей проєкт, а підрив «приурочили» до свята Маковія.

Фатальний вибух і пам’ять про втрату

За даними газети «Більшовик», у різних місцях собору заклали близько 2,5 тисячі зарядів амоналу з електричними детонаторами — вимикач увімкнули інженери Антонов і Кетнер. Із задуманого грандіозного урядового комплексу вдалося звести лише одну з двох симетричних споруд — нині в ній розміщується Міністерство закордонних справ України.

Знищення святині стало не просто архітектурною втратою, а спланованим актом ліквідації української історичної пам’яті: подібної долі в 1930-х зазнали й інші київські храми та монастирі. Лише наприкінці 1990-х собор відродився — і знову постав над Києвом. Під час Євромайдану 2013–2014 років відбудований монастир знову відіграв символічну роль, ставши прихистком для поранених активістів.

Що вціліло від оригіналу

Собор заснував 1108–1113 років київський князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого. Перед підривом частину унікальної мозаїки та фресок устигли демонтувати: близько 172 кілограмів смальти зберігаються у фондах Софійського заповідника, ще майже 200 кілограмів передали Києво-Печерській лаврі, де їх можна побачити й сьогодні. Частина оригінального оздоблення під час Другої світової війни потрапила до російського Ермітажу і досі не повернута Україні.

Після відбудови на стіні при вході до монастиря з’явився бюст Миколи Макаренка — одного з мистецтвознавців, які у 1937 році виступили проти знищення собору. А 17 травня 2011 року на стіні храму розмістили меморіальну табличку письменнику Олесю Гончару.

Чому це важливо знати

Сьогодні Михайлівський Золотоверхий є кафедральним собором Православної церкви України на чолі з митрополитом Епіфанієм — статус, якого храм набув після відновлення наприкінці 1990-х. Історія його знищення і відбудови залишається символом того, як тоталітарна влада намагалася стерти українську пам’ять, а незалежна держава — її відновити.

«Вечірній Київ» згадує цю трагічну сторінку міської історії напередодні чергових роковин підриву.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, хрест Успенського собору Лаври — реліквія 1941 року — також йде на реставрацію. Також ми повідомляли, що делегація Конгресу США оглянула руйнування Успенського собору Лаври.