Від витинанок до столиці графічного мистецтва

Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 року в селі Нарбутівка на Чернігівщині — тепер це територія Сумської області — в родині збіднілих литовських шляхтичів. Ще в дитинстві, не маючи ні фарб, ні олівців, він вирізав фігури з синього паперу, в який у крамницях загортали цукор. Ці перші «витинанки» виявились початком великого шляху.

У Глухівській гімназії вчитель старослов’янської мови приніс копію Остромирового Євангелія — і Нарбут захопився давніми кириличними літерами. Він старанно перемалював книгу й уперше заявив про себе як художник на повітовій виставці. Після гімназії, попри незгоду батька, у 1906 році поїхав до Петербурга, де носив український одяг і дедалі частіше звертався до національних мотивів у творчості.

Як Київ став головним містом художника

Навесні 1917 року Нарбут приїхав до Києва, щоб упорядкувати мистецькі цінності царського палацу. Тут разом із мистецтвознавцем Миколою Біляшівським він висунув ідею створення Української академії мистецтв. Невдовзі Нарбут переїхав до столиці з родиною й почав викладати графіку в новому навчальному закладі. Він зблизився з Павлом Тичиною, Лесем Курбасом та Михайлом Семенком.

Мистецтвознавець Георгій Лукомський описував його так: «Здібності у нього були вражаючі. Не слухавши жодних курсів з історії мистецтв, він володів величезним матеріалом, ерудиція його була невичерпною».

Банкноти, герб і марки: як Нарбут одягнув державу в образи

Саме в Києві Нарбут виконав свої найвагоміші державницькі замовлення. Він створив поштові марки Української Народної Республіки, які через брак розмінних монет використовувалися як дрібні гроші. Розробив серію державних паперів — банкноти, грамоти, листівки. Йому також належать проєкти Державного Герба та Печатки Української Держави часів гетьмана Павла Скоропадського.

Академія у власній квартирі

На початку 1919 року Нарбут очолив Академію мистецтв — більшість викладачів залишила Київ, і з професорів залишилися лише він та Михайло Бойчук. Коли більшовицька влада відібрала приміщення, заняття доводилося проводити просто у квартирі художника.

Влітку того ж року Нарбут разом із друзями заснував мистецьке об’єднання «Гурток дев’яти» — своєрідну творчу родину. До нього увійшли Тичина, Семенко, Курбас, Федір Ернст та інші митці, які прагнули підтримувати одне одного в складні часи.

Незавершена «Абетка» і раптова смерть

Ще у 1917 році Нарбут задумав українську абетку як один із символів державності — з різними шрифтами та бароковими орнаментальними мотивами. Розпочав роботу над нею в Києві у 1919-му і вважав цей проєкт найважливішим у своїй графічній творчості. Завершити його не судилось.

Георгій Нарбут помер 23 травня 1920 року в Києві від тифу. Йому було 34 роки. Похований на Байковому кладовищі. Роботи художника експонувалися на міжнародних виставках у Римі, Брюсселі, Празі та Берліні; у 1914 році він отримав золоту медаль Міжнародної виставки друку і графіки у Лейпцигу.

Чому це важливо знати

Нарбут за три київські роки зробив те, що зазвичай потребує десятиліть: закріпив візуальну мову молодої держави — від герба до банкноти. Сьогодні, коли Україна знову відстоює право на власну ідентичність, його спадщина нагадує: образи держави так само важливі, як і її армія. 140-річчя художника — привід згадати, що незалежність має конкретне обличчя, і це обличчя значною мірою намалював Нарбут.