У Києві згадують прізвища й адреси: житлові будинки на вулицях Володимира Сальського, Ореста Левицького, Авіаконструкторській, Західній, на проспекті Павла Тичини. Саме там жили діти, чиє життя було зруйноване російськими ракетами.

Загалом в Україні, за офіційними даними Офісу генпрокурора, загинули 631 дитина, ще 1 971 отримала поранення. Але ці цифри — лише верхівка трагедії: через бойові дії та окупацію значної частини території багато випадків ще не задокументовано.

Президент Володимир Зеленський у зверненні заявив, що світ має зберігати солідарність і пам’ять про вбитих дітей. Він наголосив: «Хлопчики та дівчатка, чиї життя обірвалися через російські удари та обстріли… Це бойові дії, яких Україна не хотіла жодної секунди, але від яких захищається вже протягом років». Глава держави також підкреслив, що агресор має понести повну відповідальність за злочини, а міжнародна спільнота — допомогти у відновленні справедливості.

Чому це важливо знати

Кожне загублене дитяче життя — це доказ злочинної сутності війни, яку веде Росія. Пам’ять про загиблих дітей — не просто данина скорботі, а моральний обов’язок суспільства перед найуразливішими. Лише через усвідомлення цієї трагедії можна будувати майбутнє, де смерть дитини від ворожої ракети буде немислимою.