Ця традиція бере свій початок у XV–XVI століттях у серці Києва, в одному з найдавніших монастирів міста. Дзвони супроводжували релігійні обряди, важливі події та тривоги: їх звучання сповіщало про ворожі набіги або кликало до оборони. Зокрема, набатний дзвін Михайлівського монастиря став знаковим символом Революції Гідності у грудні 2013 року, коли дзвін скликав містян на Майдан під час штурму силовиків.

Навіть після руйнування монастиря радянською владою у XX столітті, традиція дзвонарства не зникла — її зберегли і передали іншим храмам України. Відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря наприкінці 1990-х супроводжувалося відбудовою дзвіниці. У 1998 році тут з’явився карильйон, що складається з 51 дзвона, включаючи унікальний восьмитонний благовісний дзвін.

Карильйон монастиря став першим у православному світі, що має хроматичний набір дзвонів, синхронізований із фортепіанною клавіатурою. Це дозволяє виконувати складні мелодії, а також робить Михайлівський карильйон найбільшим зібранням дзвонів в одному місці на пострадянському просторі.

Серед видатних дзвонарів, які сформували цю традицію — Петро Гаврилюк (XVIII століття) та Іван Смирнов (XIX століття), що залишили помітний слід у духовній і музичній культурі Києва.

Чому це важливо знати

Визнання дзвонарства Михайлівського монастиря частиною нематеріальної спадщини підкреслює важливість духовних і музичних традицій як елементів української ідентичності. У часи викликів такі символи набувають ще більшої ваги — як пам’ять про боротьбу, солідарність і культурну стійкість українського народу.