ЄС та Велика Британія запровадили нові санкції проти Росії, не чекаючи США

Це рішення було ухвалено наступного дня після телефонної розмови президента США Дональда Трампа з Путіним, яка не принесла жодних гарантій припинення вогню в Україні. Після розмови Трамп висловив упевненість, що Путін «хоче миру», але конкретних зобов’язань від Кремля так і не прозвучало.

Безрезультатний візит до Києва та нові санкції

10 травня четверо впливових європейських лідерів — Фрідріх Мерц (Німеччина), Макрон (Франція), Туск (Польща) і Стармер (Британія) — прибули до Києва із готовим пакетом санкцій проти Росії. Їхня ініціатива була чіткою: продемонструвати єдність і рішучість європейських держав у підтримці України.

Намагаючись залучити США до цієї ініціативи, вони спільно зателефонували Трампу перед його розмовою з Путіним. Однак ці дипломатичні зусилля не принесли бажаного результату — Вашингтон утримався від конкретних обіцянок.

Особливо показовою стала відмінність у позиціях сторін конфлікту: Україна відразу погодилася на пропозицію Трампа про негайне припинення вогню, тоді як Росія вдалася до звичної тактики затягування, вимагаючи спочатку переговорів.

«Путін просто грає на час. На жаль, мусимо визнати очевидне — він абсолютно не зацікавлений у мирі», — різко прокоментував ситуацію міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.

Деталі нового пакета санкцій: удар по «тіньовому флоту» та фінансах

Запроваджені обмеження націлені насамперед на морську інфраструктуру Росії — зокрема на її «тіньовий флот» нафтових танкерів. Саме цей флот дозволяє Кремлю обходити встановлену країнами G7 стелю ціни у $60 за барель. Європейські столиці також планують знизити цю стелю, оскільки через загальне падіння світових цін на нафту ефективність поточних обмежень суттєво знизилась.

Другим напрямком санкційного удару стануть банки та фінансові інституції, що забезпечують функціонування тіньових схем. За оцінками експертів, такі заходи можуть критично ускладнити Росії доступ до капіталу та валютних резервів — ключових ресурсів для подальшого фінансування війни.

«Прийшов час Путіну покласти край своїм імперським фантазіям», — заявив очільник МЗС Франції Жан-Ноель Барро.

«Кожна спроба затягнути мирний процес лише зміцнює нашу рішучість підтримувати Україну», — підкреслив британський міністр закордонних справ Девід Леммі.

Європа очікує приєднання США до санкцій

Незважаючи на очевидні розбіжності з Вашингтоном, Брюссель і Лондон не полишають надії, що США долучаться до нових обмежувальних заходів.

Керівниця європейської дипломатії Кая Каллас підкреслила, що робота над санкціями триває, і чітко окреслила стратегію ЄС: «Чим довше Росія веде війну — тим жорсткішою буде відповідь».

«Ми досягли спільного рішення: якщо Росія відмовиться від безумовного припинення вогню, на яке Україна погодилася ще два місяці тому — наслідки будуть серйозними. І ми очікуємо відповідних дій від усіх партнерів», — наголосила Каллас.

Однак позиція Білого дому все більше непокоїть європейських лідерів. Контраст у висловлюваннях сторін очевидний: поки Трамп оптимістично заявляє про «готовність обох сторін до переговорів», Путін одночасно дає зрозуміти, що «процес буде тривалим» — формулювання, яке в Європі трактують як чергову спробу відтермінування реальних кроків до миру.

Чому це важливо знати

Рішення Європи діяти без попереднього узгодження з Вашингтоном — це переломний момент у трансатлантичних відносинах. Він сигналізує про суттєве посилення стратегічної автономії Брюсселя й Лондона в питаннях протидії російській агресії.

Двозначна позиція адміністрації Трампа не просто створює тактичні незручності — вона формує системну тріщину між союзниками НАТО та підриває багаторічні механізми координації санкційної політики Заходу. Саме цей контекст надає особливої ваги європейській ініціативі.

Запроваджуючи нові санкції, європейські лідери надсилають подвійний меседж:

• Кремлю: дипломатичні маневри та затягування часу не призведуть до послаблення тиску
• Києву: європейська підтримка залишається надійною незалежно від коливань американської політики

Ця самостійна ініціатива може стати каталізатором ширшої трансформації європейської безпекової політики — від переважно реактивної до проактивної, з більшою готовністю брати на себе відповідальність за регіональну безпеку без очікування схвалення з-за океану.