У статті Foreign Policy колумніста Азіма Ібрагіма (Newlines Institute) розглядається план створення «коаліції охочих» для розгортання миротворчої місії чисельністю 10–40 тисяч військових із ЄС та Великої Британії. План передбачено на випадок укладення перемир’я з Росією, однак аналітик вважає: без командування НАТО та підтримки США це буде військова і стратегічна помилка.

Миротворча місія без логістики

Нині ключові військові держави Європи — за винятком Польщі й країн Балтії — не мають достатнього резерву боєздатних підрозділів. Німеччина, Італія, Іспанія та Польща не готові відправляти власних солдатів до України. Лише Велика Британія і Франція заявили про готовність надати до 10 тисяч військових кожна. Але навіть ця нижня межа (25–30 тисяч військових) виглядає нереалістичною.

Зі слів джерела британського Генштабу для The Telegraph: «Це політичний театр без військової мети. Стармер заговорив про «чоботи на землі» ще до того, як зрозумів, що це означає».

Реальні масштаби — недосяжні

Для виконання ролі справжнього миротворця на фронті необхідна структура щонайменше з 80 тисяч солдатів і резервів. Інакше це не матиме ефекту стримування. До цього треба додати:

• системи ПРО, ППО і РЕБ;
• єдине командування;
• повну логістику (перевезення, евакуація, постачання);
• бойову готовність до збройного зіткнення.

На практиці навіть підтримка місії силами в 64 000 солдатів вимагала б мобілізації щонайменше 256 000 військових із ротаційним графіком — що для сучасної Європи майже неможливо.

За інформацією The Times, європейські союзники «не змогли б зібрати навіть 25 000 осіб».

Геополітична вразливість

Плани щодо передислокації бойових груп НАТО з країн Балтії до України отримали рішучу відмову від Естонії та Фінляндії. Ці контингенти вважаються «порогом безпеки» для стримування РФ на північному фланзі.

Також:

• немає необхідного авіаційного транспорту (без американських C-17 місія неможлива);
• не вистачає медичних, розвідувальних та інженерних потужностей;
• є страх публічної поразки в разі зриву перемир’я — поодинокі європейські батальйони можуть бути ізольовані або знищені.

Парадокс впливу на Росію

З військової точки зору:

• якщо Путін вірить у появу потужної миротворчої місії — він не підпише перемир’я, щоб не мати натівський контингент у себе під боком;
• якщо місія слабка — вона стане об’єктом атак від проксі-сил чи найманців, що розв’яже Кремлю руки.

Джек Вотлінґ (Royal United Services Institute) зазначає: «Європейські війська мають гарантувати, що в разі порушення перемир’я Росія матиме справу з авіацією НАТО».

Політичні інтереси: Лондон, Париж і Вашингтон

Британія та Франція прагнуть:

• показати лідерство на тлі американського тиску на переговори;
• продемонструвати виборцям «європейську єдність»;
• нагадати адміністрації Трампа, що Європа теж бере на себе тягар оборони, навіть якщо США знижують підтримку.

Однак 73% французів не вважають США союзником, а 21% британців виступають проти участі своєї армії в миротворчій місії.

Висновок: тільки НАТО-формат

Азім Ібрагім наполягає: тільки офіційна місія під прапором НАТО, з американським командуванням та символічною присутністю європейських військ, може мати стримуючу силу.

Варто:

• замість «чобіт на передовій» зосередитися на повітряній підтримці, ППО та контрдронових засобах;
• посилити національні армії, а не створювати ілюзії «європейської армії без інфраструктури»;
• визнати, що основа безпеки — це НАТО, а не символізм малих коаліцій.

Інакше Європа виглядатиме роз’єднаною, слабкою — і підштовхне Путіна до наступної ескалації.

Чому це важливо знати

Для України питання миротворців — це не лише безпека в разі перемир’я, а й гарантії продовження підтримки. Якщо Європа помилиться і виставить слабку місію — це стане стратегічним подарунком Кремлю, який розхитує єдність Заходу.

Українська позиція має залишатися чіткою: тільки повноцінна, озброєна, інтегрована місія з гарантіями США має сенс. Інакше краще зосередитися на прямій військовій допомозі, а не на марних символах.