Родина Тупталів і київське дитинство

Данило Туптало народився 11 грудня 1651 року в містечку Макарів Київського полку в родині макарівського сотника Сави Туптала. Батько згодом став київським сотником, а коли відійшов від світських справ — ктитором Кирилівського монастиря в Києві. Саме там Саву Туптала після смерті 1703 року поховали біля монастирського Троїцького храму.

За даними заповідника, мати, Марія, відзначалася глибокою релігійністю. Усі чотири сестри Данила теж прийняли чернечий постриг, а одна з них, Параскева, була ігуменею Київського Йорданського монастиря.

У 1660 році сім’я переселилася до Києва й оселилася в будинку поблизу церкви Миколи Притиска у Подільському р-ні. Данило спочатку здобув домашню освіту, що було традиційно для дітей козацької старшини, а в 1662 році вступив до Києво-Могилянської колегії. Сучасники свідчать, що він старанно навчався і після закінчення став однією з найосвіченіших людей Європи.

Чернець і проповідник

У 1668 році в Кирилівському монастирі Данило прийняв чернечий постриг під іменем Димитрія. Наступного року його висвятили на ієродиякона, а в 1675-му — на ієромонаха. Це сталося в Густинському монастирі поблизу Прилук, а висвятив його особисто чернігівський архієпископ Лазар Баранович.

У Густинському монастирі Туптало у 1680 році написав твір «Руно орошенное» — збірник сказань про чудеса, явлені за участі чудотворної ікони Божої Матері, що зберігалася в обителі. Незабаром він став знаменитим проповідником: його палкі проповіді збирали величезні натовпи вірних. Проповідував не лише в українських монастирях, а й у православних обителях на теренах сучасних Литви та Білорусі.

Ще у 1679 році гетьман Іван Самойлович запросив отця Димитрія повернутися в Гетьманщину, і невдовзі той оселився в Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина. Згодом він був ігуменом у низці монастирів Гетьманщини, а в Чернігівському Єлецькому Успенському монастирі його висвятили на архімандрита.

«Четьї-Мінеї» і «Діаріуш»

У 1683 році Димитрій Туптало добровільно зрікся ігуменства, щоб присвятити себе творчій богословській діяльності. На прохання архімандрита Києво-Печерської лаври Варлаама Ясинського він перебрався до Києва й віддав усі сили написанню «Четьїх-Міней» — зводу житій святих.

Туптало працював над цим твором понад 20 років, наприкінці XVII — на початку XVIII століття, зібравши житія святих на кожен день року. У заповіднику називають його найвідомішим твором цього жанру у східнослов’янській традиції, що вирізняється ретельним добором джерел, високою літературністю та вишуканим стилем. «Четьї-Мінеї» вийшли у чотирьох томах: кожен охоплював три місяці, починаючи з вересня — першого місяця церковного календаря.

У 1684 році новий київський митрополит Гедеон Святополк-Четвертинський і гетьман Іван Самойлович переконали отця Димитрія знову стати ігуменом Батуринського Крупицького монастиря.

Надзвичайно цікавим у заповіднику називають і «Діаріуш» — особистий щоденник Туптала. У ньому відбилися політичні події, напруження в суспільстві, стан церковного життя та побут духовенства й пастви наприкінці XVII — на початку XVIII століття. Значну частину записів становлять молитви, самоаналіз і роздуми про сенс буття, гріх і чесноти, а також рефлексії над власним архіпастирським служінням.

Заслання на Московщину і смерть у Ростові

За словами заповідника, упродовж усієї діяльності Димитрій активно виступав проти поглинання Київської митрополії Москвою, що викликало жорстке несприйняття в Москві. У 1701 році за наказом російського царя Петра І Туптало мусив переїхати до Москви. 23 лютого того ж року його висвятили на митрополита Сибірського і Тобольського, що фактично було засланням незручного українського релігійного діяча до Сибіру. Через хворобу він не зміг виїхати за Урал, тому у 1702 році його перевели до Ростова, де він став митрополитом Ростовським і Ярославським.

У Ростові Туптало відкрив духовну семінарію — другу на Московщині. Проте вона проіснувала недовго: у заповіднику вважають, що царський уряд небезпідставно побоювався, що він «інфікуватиме» майбутніх московських священників українською «крамолою». Семінарію закрили 1705 року, і це стало сильним ударом для Димитрія. Ще більшим ударом була звістка про поразку шведсько-козацького війська під Полтавою, адже він та Іван Мазепа були близькими друзями.

Димитрій Туптало помер на чужині у віці 58 років — 28 жовтня 1709 року в Ростові. Його поховали 25 листопада в Ростовському Яковлевському монастирі. У 1757 році Димитрія Ростовського канонізували як святого. Православна церква відзначає день його пам’яті двічі: 21 вересня (4 жовтня) і 28 жовтня (11 листопада).

У заповіднику наголошують, що життя Димитрія Туптала невіддільне від втрати прав і привілеїв Київської митрополії внаслідок її перепідпорядкування від Константинопольського патріархату Московському. На думку авторів, людей із позицією, як у Туптала, сьогодні вірні УПЦ (МП) назвали б «розкольниками».

Раніше ми писали, що площу біля церкви Миколи Притиска назвуть на честь родини Тупталів, а також про реліквії Мазепи у Софії Київській.