Новини, які знаходять тебе самі

Згадайте, коли ви востаннє відкривали сайт новин. А коли востаннє бачили новину, просто гортаючи стрічку? Для багатьох друге трапляється значно частіше.

Дослідження це підтверджують. Звіт Інституту Reuters з вивчення журналістики за 2026 рік показує: соцмережі та відеоплатформи дедалі важливіші для новин. Особливо для молоді. Робота 2025 року з’ясувала, що молоді люди часто натрапляють на новини в тіктоці чи інстаграмі. А не на сайтах і в застосунках самих редакцій. І вже мають власні уявлення, як новини мають виглядати на кожній платформі.

Редакції це помітили. Медіа поступово освоюють тікток з 2019 року. Аналіз перевірених новинних акаунтів з усього світу показав, навіщо вони це роблять. Щоб інформувати аудиторію, просувати свій бренд і достукатися до молодших користувачів. Для цього медіа підлаштовуються під правила платформи.

Тікток-новина — це особливий формат. Вертикальне відео, закадровий голос, написи на екрані, швидкий монтаж — і все це в короткому ролику. Ще одне дослідження помітило цікаву закономірність. Ролики з негативним настроєм збирали більше вподобань, коментарів і поширень. Так само діяла зйомка «від другої особи», коли камера ніби звертається просто до глядача. Щоправда, у новинних редакцій і в інших авторів тіктоку ця залежність була різною.

Головне інше. За ці секунди глядач одночасно бачить картинку, читає субтитри, слухає голос і помічає, хто автор ролика. І складає враження і про новину, і про медіа, яке її підготувало. Досі науковці здебільшого вивчали, як редакції адаптуються до тіктоку і як глядачі ставлять вподобання. Але куди саме дивляться люди під час перегляду? І чи пов’язане це з тим, як вони оцінюють джерело? Саме це й вирішили перевірити.

Чому нам здається, що медіа проти нас

У психології є явище під назвою «ефект ворожих медіа» (hostile media effect). Суть проста: люди з протилежними поглядами дивляться той самий репортаж — і кожен вважає його упередженим проти себе.

Основоположне дослідження цього явища вийшло 1985 року. Психологи взяли репортажі американських телемереж про різанину в Бейруті 1982 року. Їх показали прихильникам Ізраїлю і прихильникам арабської сторони. Обидві групи вирішили, що висвітлення упереджене саме проти них. Ба більше, обидві вважали журналістів особисто ворожими до себе.

Це реакція глядача, а не реальна властивість новини. Тому точніше казати «сприйняття ворожості медіа» (hostile media perception). Ефект перевіряють уже кілька десятиліть. Метааналіз — зведений розбір — 34 досліджень показав, що він стійкий і помірний за силою. Найбільше на нього впливає залученість: що важливіша для людини тема, то ворожішими їй здаються медіа.

Науковці зазвичай називають три механізми цього ефекту:

• вибіркова класифікація (selective categorization): ту саму інформацію людина зараховує «за» чи «проти» залежно від своїх поглядів;
• вибіркове запам’ятовування (selective recall): краще запам’ятовуються ті частини, що здаються ворожими до своєї сторони;
• різні стандарти (differential standards): навіть рівне висвітлення здається несправедливим, бо «своя» сторона нібито заслуговує на краще.

Ефект пов’язують передусім з політичною прихильністю і залученістю. Він має й «відносну» форму: протилежні групи по-різному оцінюють ту саму новину.

Дедалі частіше цей ефект пояснюють через стосунки між групами. Теорія соціальної ідентичності каже: належність до групи впорядковує те, як ми сприймаємо і оцінюємо світ. Що сильніше людина ототожнює себе зі своєю групою, то частіше навіть збалансований репортаж здається їй ворожим.

Новини про конфлікти — постійний полігон для перевірки цього ефекту. Так, сприйняття репортажів про війну в Боснії залежало від того, з якою групою люди себе ототожнювали. У поселенців у Смузі Гази відчуття ворожості медіа позначалося на довірі до демократичних інституцій. А оцінки новин про протистояння материкового Китаю і Гонконгу формувала культурна ідентичність, а не лише політичні погляди.

Є ще дві важливі деталі. Перша: упередженість бачать не лише в словах. Прихильники різних сторін можуть вважати упередженим проти себе навіть збалансований набір новинних фото. Друга: на оцінку впливає джерело. Хто стоїть за новиною, з ким медіа асоціюють, що пишуть у коментарях — усе це змінює відчуття упередженості й довіри. А в тікток-новинах картинка, текст і назва медіа з’являються одночасно і швидко змінюються.

Війна в соцмережах: Корея і Китай

Для експерименту автори обрали новини про війну Росії проти України. Ця війна триває з 2014 року, з окупації Криму. 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення. Відтоді війну широко документують і запекло обговорюють у соцмережах. Тікток став місцем для свідчень, відстоювання позицій і коментарів.

Журналістика про війну рідко буває нейтральним дзеркалом. Добір джерел, акценти, подача формують те, як люди розуміють конфлікт. Дослідження соцмереж часів війни на сході України показали: візуальна подача може висувати на перший план певних учасників, емоції та тлумачення. А серед молоді тікток робить далеку війну звичнішою. Наприклад, перетворює військову техніку на видовище і вплітає війну в повсякденний контент.

Південна Корея і Китай займають щодо цієї війни дуже різні позиції. Корея приєдналася до реакції Заходу. Вона засудила вторгнення під час голосувань в ООН, приєдналася до санкцій проти Москви, надала Україні гуманітарну та невійськову допомогу. Цього курсу трималися і прогресивна адміністрація президента Мун Чже Іна, і консервативна — Юн Сок Йоля.

Китай обрав те, що дослідники назвали «дискурсивним стратегічним нейтралітетом» (discursive strategic neutrality). Тобто нейтральність, яку Пекін демонструє насамперед у заявах і риториці. Китай не засудив вторгнення прямо, а відповідальність за загострення поклав на США, НАТО та Європу. Водночас він зберіг стратегічне партнерство з Москвою. Міністерство закордонних справ КНР наголошувало на посередництві й багатосторонній співпраці, але критикувало реакцію Заходу. Це перегукувалося з російською тезою, ніби війну спровокували дії Заходу.

Ще одна деталь контексту: серед корейців зростають антикитайські настрої. Вони можуть додатково впливати на те, чого корейці чекають від китайських медіа. Тож ця війна — зручна тема, щоб порівняти, як студенти з двох країн дивляться новини і оцінюють їхніх авторів.

Свої і чужі джерела

Чому громадянство глядача взагалі може мати значення? Психологи пояснюють: групова належність стає важливою тоді, коли вона «вмикається» в конкретній ситуації. У новинах про міжнародний конфлікт її вмикають згадки про країни, установи, медіа. Якщо людина зараховує джерело до «чужої» групи, їй легше побачити в ньому ворожість.

Є й інші процеси. Мотивоване мислення (motivated reasoning) — це схильність обробляти інформацію так, щоб дійти бажаного висновку. Наприклад, такого, що узгоджується з ідентичністю своєї групи. Важить і сила ототожнення з групою: що вона сильніша, то помітніша упередженість медіа. А ще люди часто віддають перевагу контенту з близького їм культурного середовища.

Автори використовують громадянство лише як спосіб порівняти дві групи глядачів. Наскільки сильно кожен ототожнює себе зі своєю нацією — це окреме питання, яке в дослідженні не вимірювали.

Як прилад бачить, куди ви дивитеся

Спробуйте простий дослід: попросіть друга почитати текст і поспостерігайте за його очима. Вони рухаються не плавно, а маленькими ривками.

Очі по черзі роблять дві речі. Фіксація — це коротка зупинка, під час якої око майже нерухоме і збирає інформацію. Зазвичай вона триває від 0,1 до 0,5 секунди. Саккада — це швидкий стрибок погляду від однієї точки до іншої. Погляд схожий на ліхтарик у темній кімнаті: він висвітлює одну пляму, потім стрибає на іншу.

Куди спрямований погляд, туди здебільшого спрямована й увага. Тому запис рухів очей — один із найпряміших способів побачити, як людина «оглядає» картинку. Науковці також розрізняють два типи уваги. Перший — «знизу вгору»: погляд притягують властивості самої картинки. Другий — «згори вниз»: ми дивимося туди, куди нас спрямовують завдання, пам’ять і контекст.

Айтрекер (eye tracker) — прилад для стеження за поглядом. Він підсвічує око інфрачервоним світлом. Камера бачить зіницю і відблиск цього світла на рогівці. За тим, як вони розташовані одне щодо одного, програма обчислює, куди ви дивитеся. Найчастіше рахують, скільки було фіксацій, скільки вони тривали і яким маршрутом рухався погляд.

У цьому дослідженні використали айтрекер Tobii Pro Nano. Він кріпився під 24-дюймовим монітором і записував положення обох очей 60 разів на секунду. Тобто приблизно кожні 17 тисячних секунди. Для порівняння: це вдвічі частіше, ніж змінюються кадри у відео зі швидкістю 30 кадрів на секунду.

Важливо розуміти межі методу. Айтрекер показує, куди і як довго людина дивилася. Але він не показує, як вона зрозуміла чи оцінила побачене. Зате фіксує те, чого людина, можливо, не змогла б згадати й описати згодом в анкеті.

Експеримент: два ролики і 124 глядачі

Дослідження провела команда з п’яти авторів. Четверо працюють у Національному університеті Чонбук (Jeonbuk National University), один — у компанії KoreaMedicare. Керівник проєкту — Кьонхан Ю (Kyung Han You).

У серпні 2026 року науковці запросили 124 студентів з університету на південному заході Кореї. Половина — 62 корейці, друга половина — 62 китайські студенти, що навчаються в Кореї. Серед учасників було 57 чоловіків і 67 жінок. Кожен отримав подарунковий сертифікат на 5000 вон. Експеримент схвалила етична комісія університету 3 серпня 2026 року. Такої кількості учасників вистачало, щоб з імовірністю 80% помітити між групами щонайменше середні відмінності.

Учасників також питали про політичні погляди. Ліберальними себе вважали 51,6% корейців і 40,3% китайців. Статистично ця різниця незначуща, тобто могла виникнути випадково. А от між статями різниця була чіткою: ліберальних поглядів дотримувалися 59,7% жінок і лише 29,8% чоловіків.

Спершу дослідники зібрали 50 найпопулярніших за переглядами коротких відео восьми медіа. П’ять корейських: KBS, SBS News, MBN, Yonhap News, YTN. Три китайських: People’s Daily, CCTV, Xinhua. Серед них відібрали відео про цю війну. Цю тему активно висвітлювали в обох країнах, тож вона годилася для порівняння. У підсумку обрали два ролики:

• корейського телеканалу MBN — 45,9 секунди, переважно відеозйомка із закадровим голосом;
• китайської газети People’s Daily («Женьмінь жибао») — 21,6 секунди. Цей ролик більше спирається на зображення, а значну частину тексту подає написами на екрані.

У статті автори показують по кадру з кожного ролика разом з тепловими картами погляду. Червоним на них позначено місця, де погляди учасників затримувалися найдовше. Корейський субтитр на кадрі каже, що з початку війни минуло понад тиждень. Китайський напис повідомляє: 2 березня за місцевим часом російські військові везуть жителям українського Харкова 30 тонн гуманітарної допомоги. Тобто китайський ролик подавав російську армію як ту, що допомагає харків’янам. Самі дослідники зміст роликів не аналізують і їхню правдивість не оцінюють.

Кожен учасник бачив ту саму відеокартинку, але субтитри рідною мовою. Корейці читали корейські субтитри, китайці — китайські. Для ролика з іншої країни текст перекладали. Втім, дві версії субтитрів не вирівнювали за кількістю знаків, довжиною рядків, швидкістю показу чи площею на екрані.

Автори свідомо взяли справжні ролики, а не змонтували власні. Учасники оцінювали реальні медіа, тож і ролики мали бути тими, які ці медіа справді опублікували. Ціна такого рішення — менший контроль над змістом. Кожне медіа представляв один ролик, тож джерело неможливо відділити від змісту, тривалості й монтажу.

Як проходив перегляд

Спершу учасникам пояснили процедуру, і вони дали письмову згоду. Потім заповнили анкету: як вони розуміють короткі новини, як ставляться до обох країн, як оцінюють обидва медіа.

Далі кожен сідав приблизно за 65 сантиметрів від екрана — це близько витягнутої руки. Прилад калібрували: людина по черзі дивилася на дев’ять точок. Вертикальне відео показували в центрі широкого монітора. Воно займало менше третини площі екрана, а саме 31,6%. Чорні смуги з боків з аналізу виключили.

Порядок перегляду був однаковий для всіх: спершу MBN, потім People’s Daily. Після обох роликів учасники ще раз оцінювали обидва медіа. Так дослідники могли порівняти оцінки «до» і «після».

Програма Tobii Pro Lab спершу очищала дані від шуму, а потім виділяла фіксації. Якщо погляд рухався швидше за 30 градусів кута зору за секунду, це вважали стрибком. Зупинки, коротші за 0,06 секунди, відкидали. Дві фіксації об’єднували, якщо їх розділяло не більше 0,075 секунди і пів градуса.

Три зони, які рухаються разом із кадром

Щоб зрозуміти, куди дивилися люди, у кадрі виділили «зони інтересу» (areas of interest). Таких зон було три:

• військове: зброя, техніка, люди у формі, пошкоджена інфраструктура — тобто те, про що, власне, новина;
• люди: ті, хто з’являється в кадрі як його людське тло, а не як головна тема;
• субтитри: текст на екрані.

У відео все рухається, тож зони теж мали рухатися. Двоє дослідників обводили їх кадр за кадром. Якщо вони не погоджувалися, то обговорювали спірний момент і доходили спільного рішення.

Зони могли перекриватися. Наприклад, субтитр може лежати поверх військової техніки. Тоді погляд у цьому місці зараховували в обидві зони. Тому час у зонах не можна просто додати. Перевірте самі: у корейських учасників сума трьох зон для ролика MBN — 46,1 секунди, у китайських — 49,9. Це більше, ніж триває сам ролик. Помилки тут немає — просто зони перекриваються.

Головна мірка уваги — загальна тривалість фіксацій у кожній зоні. Простіше кажучи, скільки часу погляд «стояв» на військовому, на людях і на субтитрах.

Як виміряти недовіру до медіа

Сприйняття ворожості медіа дослідники рахували за спеціальним показником. Вони спиралися на підхід, який раніше використовували корейські дослідники упередженості медіа. Показник складався з двох частин.

Перша — «ідеологічна відстань». Учасник оцінював свої погляди за шкалою від 1 (дуже ліберальні) до 5 (дуже консервативні). Так само він оцінював погляди кожного медіа. Різниця між цими оцінками — від 0 до 4. Друга частина — недовіра. Учасник оцінював довіру до медіа за п’ятибальною шкалою, а цю оцінку перевертали: 0 означало найвищу довіру, 4 — найнижчу.

Потім ці дві частини перемножували. Виходило число від 0 до 16. Вищий показник означає поєднання більшої відстані й меншої довіри. Наприклад, відстань 2 і недовіра 2 дають 4.

У цього показника є підступна особливість. Якщо будь-яка частина дорівнює нулю, весь результат теж нуль. Тож низьке число може означати, що людина вважає медіа близьким до себе. А може — що вона йому довіряє. Або і те, і те. Запам’ятайте це, воно знадобиться далі.

Автори наголошують: це оцінка самого медіа, а не конкретного ролика. Класичні дослідження зазвичай питають, чи упереджена саме ця новина щодо позиції глядача. Тут питали про джерело — до перегляду і після.

Що показали очі

Спершу про те, як дослідники зважували різницю. Вони рахували силу ефекту. За поширеною в науці шкалою різницю 0,2 вважають малою, 0,5 — середньою, а 0,8 і більше — великою. Межі похибки визначали, 5000 разів перераховуючи результати на випадкових вибірках з тих самих даних. А ще застосували суворішу перевірку, яка захищає від випадкових збігів при багатьох порівняннях. Усі значущі відмінності її пройшли.

Найстабільніша відмінність стосувалася військового. Корейці дивилися на нього довше, ніж китайці, в обох роликах:

• у ролику MBN — у середньому 18,3 секунди проти 14,3 секунди. Різниця в 4 секунди — це майже десята частина всього ролика. Сила ефекту — 1,27, тобто велика;
• у ролику People’s Daily — 4,5 секунди проти 3,4 секунди. Сила ефекту — 1,11.

Автори роблять висновок: для корейців військові образи стали центральною точкою, на якій зосереджувався погляд, в обох роликах. Через них корейські глядачі, ймовірно, сприймали геополітичне значення конфлікту. Візуальна подача війни може робити акцент на військовій силі чи на стражданнях цивільних. Корейці більше «занурювалися» саме у військовий шар картинки.

З людьми в кадрі картина інша. У ролику MBN китайці дивилися на людей довше — 17,6 секунди проти 14,7 у корейців. Сила ефекту середня — 0,48. А в ролику People’s Daily значущої різниці не знайшли: 5,3 секунди в китайців проти 4,9 у корейців.

Найцікавіше — із субтитрами. Тут результати перехрестилися. Китайці довше читали субтитри в корейському ролику: 18 секунд проти 13,1. Корейці — у китайському: 6,9 секунди проти 5. Сила ефекту в обох випадках близько 0,7. Тобто кожна група довше читала текст у ролику з іншої країни.

Може, вони просто не розуміли мову? Ні — субтитри завжди були рідною мовою глядача. Автори бачать кілька можливих пояснень. Ролики по-різному подають інформацію. У MBN розповідь веде закадровий голос, а в People’s Daily більшість тексту написана на екрані, тож субтитри там важать більше. До того ж дві версії субтитрів не вирівнювали за довжиною, швидкістю й розташуванням. А інші дослідження показують: від швидкості показу субтитрів залежить, скільки часу глядачі на них дивляться.

Ще одну версію автори називають лише можливою. Глядачі, мабуть, більше покладаються на текст, коли картинка здається їм менш зрозумілою.

Дослідники застерігають: ролики мали різну довжину, і кожна зона була на екрані різний час. Тож секунди з різних роликів не можна порівнювати напряму. Саму «перехресну» картину формально не перевіряли — лише описали напрям і силу відмінностей у кожному ролику.

Кому не довіряли ще до перегляду

Уже на старті обидві групи мали вищий показник ворожості до корейського медіа, ніж до китайського. У корейців він становив 2,31 щодо MBN і лише 0,39 щодо People’s Daily. У китайців — 3,62 щодо MBN і 0,58 щодо People’s Daily. Найвищий показник був у китайських студентів щодо корейського медіа.

Дивно, що корейці виявилися менш «ворожими» до китайського медіа, ніж до свого? Тут і знадобиться та підступна особливість показника. Низьке число могло виникнути через малу ідеологічну відстань, високу довіру або обидві причини разом. Автори прямо пишуть, що ця неоднозначність особливо стосується низьких оцінок китайського медіа. Тож ці числа не показують, що корейці довіряють «Женьмінь жибао» більше, ніж MBN.

Після перегляду показник у корейців виріс щодо обох медіа: на 1,03 щодо MBN і на 1,44 щодо People’s Daily. А в китайців він майже не змінився: мінус 0,28 і мінус 0,09. Різниця між групами в обох випадках велика і значуща.

Але чи спричинили ці зміни самі ролики? Цього дослідження не доводить. Усі дивилися ролики в однаковому порядку, а анкету заповнювали лише після обох. Тож зміну не можна приписати ні конкретному ролику, ні самому перегляду новин про війну. Свою роль могли зіграти втома, звикання, вплив першого ролика на сприйняття другого.

Люди в кадрі і довіра до джерела

Найпримітніший зв’язок між увагою та оцінкою стосується людей у китайському ролику. Дослідники перевірили, чи пов’язаний час погляду на людей з оцінкою People’s Daily після перегляду. Для цього вони використали регресійний аналіз — метод, який показує, як одна величина змінюється разом з іншими.

Виявилося, що зв’язок залежить від того, хто дивиться. У корейців що довше погляд затримувався на людях у кадрі, то нижчим був показник ворожості до китайського медіа після перегляду. Кожна додаткова секунда — приблизно на 0,68 бала менше. У китайців такого зв’язку практично не було.

Ось як це виглядає на числах. У середньому учасники дивилися на людей у ролику People’s Daily 5,1 секунди. Якщо корейський учасник дивився на них 3,2 секунди, модель передбачала показник ворожості 2,94. При 5,1 секунди — 1,67. А при 7 секундах — лише 0,40. Різниця менш ніж у 4 секунди погляду — і передбачений показник падає більш ніж усемеро. Для китайців ті самі розрахунки дають майже рівну лінію: від 0,43 до 0,54.

Уся модель пояснює приблизно третину відмінностей в оцінках учасників.

Чому так могло статися: версії

Автори пропонують одне пояснення, але чесно називають його здогадкою, зробленою вже після аналізу. Можливо, люди в кадрі працюють як сигнал, що знижує напругу. Коли корейський глядач розглядає цивільних, військових, перехожих, його увага могла зміщуватися з того, чиє це медіа, на конкретну людську ситуацію. Психологи називають подібне індивідуалізацією (individuation): зображення конкретних людей робить межі між групами менш помітними.

Інші дослідження показують: те, як ми дивимося на людей у русі, залежить від того, наскільки інформативні й соціально важливі їхні обличчя та жести.

Проте дані так само добре узгоджуються з іншими поясненнями:

• зворотний зв’язок: люди, які від початку менш вороже ставилися до китайського медіа, охочіше роздивлялися людей у його ролику. Автори не врахували оцінки «до» в цій моделі, тож цю версію відкинути не можна;
• третій чинник: наприклад, інтерес до людських наслідків війни. Він міг змушувати довше дивитися на людей і водночас м’якше оцінювати медіа.

Відмінність між корейцями й китайцями відкидає пояснення, які стосувалися б обох груп однаково. Але пояснення, характерні лише для однієї групи, лишаються можливими. Щоб їх розрізнити, потрібен інший експеримент. Наприклад, показувати ролики від того самого джерела, змінюючи лише присутність чи помітність людей у кадрі.

Зверніть увагу на позірну суперечність. Загалом показник ворожості корейської групи після перегляду зріс. Водночас ті корейці, які довше дивилися на людей у китайському ролику, мали нижчий показник щодо People’s Daily, ніж інші корейці. Насправді суперечності немає: перше стосується зміни в групі загалом, друге — різниці між окремими людьми всередині групи.

Цей результат доповнює ідею візуального ефекту ворожих медіа, але в несподіваному напрямку. Довша увага до людей у кадрі не посилювала відчуття ворожості, а йшла разом із його ослабленням. Тож, на думку авторів, цю теорію треба уточнити: які візуальні елементи посилюють групову підозріливість, а які — послаблюють.

Три поверхи доказів: як читати ці результати

Автори пропонують читати свої висновки на трьох рівнях доказовості. Їх зручно уявити як будинок на три поверхи, де кожен наступний — хиткіший:

• перший поверх: різниця в увазі між корейцями й китайцями при перегляді того самого ролика. Це найміцніші результати, адже ролик однаковий. Але вони стосуються лише цих двох відео;
• другий: зв’язок між увагою та оцінкою медіа. Це кореляція — спільна зміна двох величин, а не доказ, що одне спричиняє інше;
• третій: можливий механізм, за яким увага впливає на оцінку джерела. Його в цьому дослідженні не перевіряли.

Обмежень автори перелічують чимало, і це варто знати:

• кожне медіа представляв лише один ролик. Тож результати не можна поширювати на корейські й китайські новини загалом;
• порядок перегляду був фіксований: MBN завжди йшов першим. Втома чи звикання могли вплинути на реакцію на другий ролик;
• усі учасники — студенти одного корейського університету. Результати можуть не стосуватися ширшої аудиторії в жодній із країн;
• дослідники порівнювали громадянство, але не вимірювали силу національної ідентичності. Тож різниця між групами може пояснюватися медійним середовищем, культурною обізнаністю, інтересом до теми чи попередніми поглядами;
• елементи кадру ніхто не змінював навмисно — їх лише спостерігали в готових роликах. Тому зв’язок уваги й оцінки не доводить причини;
• зони інтересу мали різну площу і перекривалися, тож секунди між зонами напряму не порівнюють;
• регресійна модель пояснює оцінку після перегляду, а не її зміну;
• показник ворожості складається з двох частин, які в ньому неможливо розділити. Він оцінює джерело, а не конкретну новину. Чи вимірює він саме те, що треба, ще належить перевірити;
• ролики стосувалися ранішого періоду війни. Тож реакції на них не описують нинішній світ коротких новин.

Дослідження не отримувало зовнішнього фінансування. Один з авторів працював у компанії KoreaMedicare. Решта заявили, що не мали комерційних чи фінансових зв’язків, які могли б створити конфлікт інтересів.

Що далі

Автори пропонують наступним дослідникам кілька кроків:

• брати кілька подібних роликів від кожного джерела і змінювати підпис «хто автор» окремо від самого відео;
• чергувати порядок перегляду і питати думку після кожного ролика;
• набирати учасників в обох країнах і вимірювати силу національної ідентичності, знайомство з джерелом, інтерес до теми, ставлення до конфлікту і довіру до медіа;
• вирівнювати субтитри і навмисно змінювати окремі елементи кадру;
• використовувати складніші й перевірені анкети для оцінки ворожості.

На інші теми й медіасистеми, за словами авторів, можна перенести насамперед сам підхід. Тобто поєднання стеження за поглядом з оцінками джерела до і після перегляду. Чого він вартий, покажуть повторні дослідження з іншими роликами, людьми й суперечливими темами.

Чому це важливо знати

Ми звикли думати, що новину оцінюємо за змістом. Це дослідження показує: студенти з двох країн дивилися на ті самі кадри по-різному. І те, на чому затримувався погляд, було пов’язане з тим, як людина оцінювала медіа, — принаймні в цьому експерименті.

Для редакцій автори роблять практичні висновки. Варто тестувати на аудиторії, чи помічають глядачі те, що хотіла показати новина. А субтитри для іншомовних глядачів потребують окремої уваги. Їхня довжина, швидкість і розташування можуть впливати на те, наскільки легко стежити за новиною.

А для глядача це нагадування. Коротке відео в стрічці формує враження за лічені секунди. Тож корисно іноді запитати себе: що я щойно побачив, хто це зняв і чому мені здається, що це правда?

Раніше ми писали:

• Протест без організатора: як тікток вивів французьку молодь на вулиці
• Чому ШІ впливає на громадську думку сильніше за пропаганду
• Щеплення від фейків: як ШІ захищає вибори від брехні