Стара помилка: розум у скляній банці

Століттями філософи уявляли розум як самотнього спостерігача. Він ніби сидить у голові, як капітан у рубці корабля, і дивиться на світ через перископ — відсторонено, ніби зі сторони. Пізнати такий розум можна лише одним способом — зазирнути всередину себе, тобто через інтроспекцію.

З цього уявлення виросла ціла наука. Мислення почали описувати як маніпуляції з абстрактними символами за жорсткими правилами — майже як роботу калькулятора. Саме звідси й узялася спокуса порівнювати мозок із комп’ютером, а комп’ютер — із мозком.

У новій книжці «Intertwined Creatures» («Переплетені створіння», Columbia University Press, 2026) Ентоні Чемеро називає цю картину застарілою. За його словами, розум не сидить у рубці. Він більше схожий на серфера, який щомиті відчуває хвилю під ногами й відповідає на кожен її рух.

Чому пошук ключів веде до порошку для прання

Ентоні Чемеро спирається на напрям, який називають енактивізмом. Це ідея, що мислення народжується не в голові, а в живій взаємодії людини зі світом навколо. Тіло тут не просто оболонка для мозку. Це живий організм, який постійно змінюється і водночас є частиною суспільного й культурного світу.

Ось простий приклад. Ви шукаєте ключі, бо запізнюєтесь на роботу, і натикаєтесь на купу білизни — раптом згадуєте, що закінчився порошок. Перевіряєте, чи взяли книжку, і бачите огризок яблука в сумці. Витираєте ноутбук — і забуваєте саме ту книжку, по яку поверталися.

Це не хаос і не «внутрішній голос», що працює сам по собі. Кожна така думка виникає в контакті з конкретними речами й людьми навколо. На думку Ентоні Чемеро, саме такою — сплетеною зі світом — і є справжня робота мислення.

Навіть фантазія залежить від тіла й досвіду

А що коли ви уявляєте те, чого не існує? Наприклад, свиней, які літають, або президентку — жінку з темною шкірою на чолі держави. Здається, це чиста робота уяви, яка ніяк не пов’язана з тілом.

Ентоні Чемеро заперечує. Навіть такі фантазії складаються з того, що ви вже бачили, пережили й відчули. Уявити жінку на чолі держави легше, якщо ви бачили жінок при владі. На це впливають ваша культура, політичне середовище й особистий досвід — а не абстрактний розум, відірваний від світу.

Чому мовна модель не проходить цей тест

Тут книжка виходить на головне питання: чи може штучний інтелект коли-небудь стати свідомим? Великі мовні моделі — це програми на кшталт чат-ботів. Вони навчилися передбачати наступне слово, «проковтнувши» гори людських текстів, тож їх часто порівнюють із мозком. Ентоні Чемеро вважає це порівняння оманливим.

Мовна модель — швидше актор, який вивчив напам’ять мільйони чужих реплік, але жодного разу не виходив на сцену власного життя. Вона не має тіла, яке живе й змінюється. Їй не треба будувати стосунки з іншими, щоб продовжити існувати. І головне — вона не здатна піклуватися, лише імітувати мову турботи.

При цьому чат-боти справді вміло наслідують людську мову — і це не дивно. Їх навчають на текстах, зображеннях і звуках, які зібрали, відфільтрували й розмітили люди. Живі співробітники також «підправляють» відповіді моделі своїми оцінками, крок за кроком.

• ШІ не має тіла, яке живе й змінюється в реальному часі
• ШІ не потребує стосунків з іншими, щоб «вижити»
• ШІ не здатен піклуватися — лише відтворює мову турботи

Штучний інтелект — це витвір людей, а не самостійна істота. За ним стоять великі компанії, що вкладають у нього гроші, обчислювальні потужності та інженерну працю. Він не населяє світ, не має стосунків і не відчуває — а отже, за логікою Ентоні Чемеро, не може бути свідомим.

Хто ти — залежить і від того, як тебе бачать

Але чи достатньо просто мати тіло, щоб бути повноцінним «я»? Книжка не зупиняється на цьому.

Ентоні Чемеро додає ще один шар: те, що людина може зробити, залежить від того, як її бачать інші. Суспільство влаштоване ієрархічно. Стать, колір шкіри, здоров’я, походження чи фінансовий стан можуть бути перешкодою — або, навпаки, привілеєм.

Але це не означає, що людина беззахисна перед цими обставинами. Чорношкіра феміністка белл гукс писала про це інакше. Становище на маргінесі суспільства, каже вона, може стати точкою, з якої видно те, чого не бачать інші. Звідти можна уявляти інші, справедливіші світи.

Ентоні Чемеро наполягає: науковці й філософи мають одночасно шукати істину і сприяти суспільним змінам. Займатися лише одним із двох, каже він, — означає ухилятися від відповідальності.

Чому це важливо знати

Питання про свідомий ШІ вже не суто наукове. Від нього залежить, чи варто давати штучному інтелекту юридичні права. І чи варто довіряти чат-боту, який видає себе за друга або навіть за померлу людину.

Мислення справді народжується в тілі й у стосунках зі світом. Тому програма без тіла й без стосунків — навіть найпереконливіша — залишається лише інструментом. Розуміти цю різницю варто, перш ніж довіряти машині щось важливіше за пошук інформації.

Огляд книжки для Nature написала когнітивна дослідниця Абеба Бірхане (Abeba Birhane). Вона високо оцінює текст Ентоні Чемеро — за ясність викладу й інтелектуальну скромність автора, рідкісну для науковця такого рівня.

Раніше ми писали про те, чому один нейронауковець вважає ідею свідомого ШІ міфом. Розповідали, з ким насправді розмовляють дослідники, спілкуючись зі штучним інтелектом. Писали і про те, як чат-боти підлаштовуються під емоції користувача.