«Я говорила з сотнями людей, які пережили російський полон — як чоловіками, так і жінками, цивільними й військовими. Вони розповідали мені жахливі історії: побиття, зґвалтування, тортури в дерев’яних ящиках. Їм виривали нігті, в них вбивали цвяхи, деяких катували електричним струмом через статеві органи», — розповіла Матвійчук.

Одним із найстрашніших епізодів, описаних у розслідуванні Mail, став випадок 62-річної вдови, яку змусили бігати голою по снігу, а потім зґвалтували з використанням автомата Калашникова. Інші свідчення включають виривання очей ложкою та знущання, що не мають жодного «легітимного» пояснення, як підкреслює правозахисниця:

«Росіяни роблять це лише тому, що можуть».

Матвійчук пояснює, що сексуальне насильство має не лише індивідуальний, а й колективний ефект:

«Через приниження однієї особи Росія принижує всю громаду. Люди відчувають сором, страх, ізоляцію. Це підриває соціальні зв’язки та допомагає окупантам встановлювати контроль над регіонами».

Ці дії, згідно з нещодавнім звітом Ради з прав людини ООН, мають ознаки системного застосування сексуального насильства як тортур проти утримуваних — як жінок, так і чоловіків.

Жінки — в авангарді боротьби

Попри масштаб жахіть, Матвійчук підкреслює роль українських жінок у боротьбі за свободу:

«Я знаю неймовірну кількість фантастичних жінок у різних сферах українського суспільства. Жінки — на передовій цієї боротьби за свободу й демократію, бо мужність не має статі».

«Ми боремося за наших дочок. Ми хочемо, щоб вони ніколи більше не мусили доводити, що вони — люди».

Центр громадянських свобод, який отримав Нобелівську премію миру у 2022 році, продовжує фіксувати злочини, аби в майбутньому забезпечити правосуддя. Матвійчук вірить, що «надія — це не впевненість, що все буде добре, а глибоке розуміння, що наші зусилля мають сенс».

Чому це важливо знати

Системне використання сексуального насильства російською армією не лише є тяжким порушенням міжнародного гуманітарного права, а й свідчить про масштабну й цілеспрямовану стратегію приниження та деморалізації українського суспільства. Свідчення жертв та правозахисників мають бути почуті — не лише як елемент історичної правди, а й як основа для міжнародного судового переслідування. Боротьба за гідність і правду вимагає не мовчати.