Як театр знаходив свій дім: сто років мандрів

Перший сезон відкрили виставами «Старовинний петрушка» та «Музики». Вже за два роки театр виокремився в самостійний колектив — але власного приміщення так і не мав. Довгий час він орендував різні сцени: спочатку працював у кінотеатрі на Хрещатику, з 1936 року — у будівлі нинішньої філармонії, після Другої світової війни — у Будинку актора, а згодом — у колишній синагозі Бродського.

У 1997 році синагогу повернули релігійній громаді за указом президента, і театр знову опинився без постійного дому. Упродовж наступних восьми років колектив виступав на орендованих сценах — у школах, дитячих садках і будинках культури. У 2002 році театр отримав статус академічного.

Казковий палац, що виріс над Грушевського

Будівництво власного приміщення розпочали ще у 2000 році. У грудні 2005-го театр нарешті отримав справжній дім — казковий палац із вежами, фонтанами та скульптурами казкових персонажів навколо. Будівля стала архітектурною домінантою пагорба над вулицею Грушевського і впізнаваним символом дитячого культурного Києва.

Сьогодні у театрі працюють дві зали — на 300 і 110 місць — та дитяче кафе. Поруч розташований Музей води, що доповнює загальну атмосферу місця. Щороку тисячі дітей і батьків приходять сюди не просто на виставу — а за частиною дитинства, яке оживає на сцені.

Чому це важливо знати

Театр ляльок на Грушевського — не лише культурний заклад, а й архітектурний символ Києва, де казка стала буквальною. За майже сто років існування він пережив безліч переїздів, радянські обмеження і роки без постійної сцени — та зрештою отримав будівлю, гідну своєї місії. Це місце нагадує: навіть у складні часи місто дбає про простір, де дитинство живе.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, культурне життя Києва продовжується навіть під час війни — театри, музеї та галереї залишаються відкритими і запрошують містян.