Будинок на Межигірській, 5 зберігся у глибині подвір’я — мешканці сучасного Києва можуть побачити його, звернувши з головної магістралі Подолу в тихий двір. Споруда має Г-подібну форму і чотири поверхи, витримана у стриманих формах цегляного стилю, який був характерною рисою київської забудови кінця XIX століття.

Історія ділянки і замовлення на проєкт

За інформацією заповідника «Стародавній Київ», до останньої чверті XIX століття ділянку на Межигірській, 5 займали дерев’яні споруди. У 1878 році власницею стала міщанка Олена Балашова — саме на її замовлення Брадтман розробив проєкти двох чотириповерхових будівель: головного будинку з виходом на вулицю і флігеля у глибині подвір’я. Під безпосереднім наглядом архітектора звели лише флігель — головна будівля за первісним проєктом не була реалізована. Згідно зі «Зводом пам’яток історії і культури України», будинок прибутковий на цій ділянці датується 1900 роком.

У будинку на Межигірській, 5 згодом народилися і певний час мешкали брати, які стали помітними постатями XX століття: журналіст Михайло Кольцов — один із найвідоміших радянських репортерів 1920–1930-х років, який загинув у період сталінських репресій, і художник-карикатурист Борис Єфімов, що прожив понад сто років і до останніх днів створював графічні роботи.

Архітектурне рішення: симетрія та цегляний стиль

Композиція фасаду побудована на принципі суворої симетрії. Центр виділено головним входом на першому поверсі, трьома ярусами балконів на верхніх поверхах і напівциркульним щипцем із архівольтом та люкарною у вершині. Перший і другий поверхи пропонують інший візуальний ритм, ніж верхні — їх розділено горизонтальними гуртами.

Важливу роль у пластиці фасаду відіграють рустування першого поверху, міжвіконні пілястри на рівні третього-четвертого поверхів, розвинений вінцевий карниз. Замкові камені над вікнами другого поверху додають будинку класицистичного відтінку. Цегляний стиль, у якому виконано будівлю, передбачав мінімум штукатурки і максимум виразності самої цегляної кладки — це було дешевше за повністю тиньковані фасади і водночас дозволяло створювати складну декоративну пластику.

Хто такий Едуард Брадтман

Едуард-Фердинанд Петрович Брадтман (1856 — після 1926) — архітектор німецького походження, який приїхав до Києва у 1880-х роках і став однією з ключових постатей міської забудови межі XIX–XX століть. З 1898 по 1915 рік він обіймав посаду міського архітектора Києва, відповідаючи за Подільський і Плоский райони — тобто саме за ту частину міста, де розташований будинок на Межигірській.

Творчий шлях Брадтмана пройшов через кілька стилів — від неоренесансу та необароко пізньої еклектики до декоративного модерну, першим зразком якого в Києві став цирк Петра Крутикова на вулиці, що тепер носить ім’я Городецького. Серед найвідоміших робіт архітектора у співавторстві з Георгієм Шлейфером — готель «Континенталь» і театр «Соловцов» (обидва 1897–1898), а також «Мереживний будиночок Брадтмана» на вулиці Богдана Хмельницького, 10.

Чому це важливо знати

Історична забудова Подолу — одне з найцінніших культурних надбань Києва, і водночас одне з найвразливіших. Багато прибуткових будинків кінця XIX — початку XX століть не мають охоронного статусу або перебувають в аварійному стані — як ми писали раніше, на Подолі забудовники знесли кілька історичних будівель попри мораторії та судові процеси. Популяризація конкретних об’єктів — на кшталт флігеля Брадтмана на Межигірській, 5 — дозволяє киянам бачити історію не як абстрактну дату в підручнику, а як живі будинки, якими ходять люди і де колись народилися майбутні відомі постаті. Знання того, хто і коли спроєктував будинок у твоєму дворі, робить звичайну прогулянку Подолом способом дізнаватися Київ глибше.

Раніше ми писали

Як ми писали раніше, Поділ багатий на архітектурні пам’ятки XVIII–XIX століть, частина з яких доступна для безкоштовного відвідування у визначені дні — зокрема Музей гетьманства на вулиці Спаській. Флігель Брадтмана на Межигірській, 5 — один із тих об’єктів, які не є музеєм, але заслуговують на увагу під час прогулянок історичним центром столиці.