Як генерали Третього рейху збагачувалися під час війни
Система тотальної корупції
Ще 1940 року німецький журналіст-емігрант Себастіан Гаффнер у книзі Germany: Jekyll & Hyde писав про «величезні масштаби розкрадання» та «найзухваліше привласнення державних коштів» у Третьому рейху. Однак тоді він ще не знав усієї правди — корупція охопила не лише партійну верхівку НSDAP, а й командування Вермахту.
Мільйонні «подарунки» генералам
Після перемоги у Франції в липні 1940 року 12 генералів отримали звання генерал-фельдмаршалів. Щонайменше вісім із них одержали від Гітлера «дотації» по 250 000 рейхсмарок — неоподатковувані та без будь-яких публічних оголошень. Для порівняння: середньорічний дохід німця становив тоді 2156 рейхсмарок.
Вільгельм Ріттер фон Лееб отримав свою чверть мільйона чеком до 65-річчя 5 вересня 1941 року. Згодом, уже у відставці, він попросив додаткові кошти на придбання лісу вартістю 638 000 рейхсмарок. 13 липня 1944 року Гітлер подарував йому цю ділянку, довівши загальну суму виплат до 888 000 рейхсмарок.
Герд фон Рундштедт, який також отримав 250 000 рейхсмарок. Він завжди вірно служив Гітлеру на різних посадах – аж до «Почесного суду», який ганебно виключив з Вермахту учасників повстання 20 липня 1944 року, щоб їх можна було передати до Народного суду.
Розкіш посеред катастрофи
Найциничнішим був випадок Вільгельма Кейтеля. 30 грудня 1942 року, коли в Сталінграді були оточені понад 150 000 німецьких солдатів, він просив фінансову допомогу для розширення свого маєтку в Нижній Саксонії. Його апетити були настільки великими, що чиновникам знадобилося майже два роки для оформлення угоди. У вересні 1944-го, коли союзники вже стояли біля кордонів Рейху, Кейтель отримав додаткові 764 331 рейхсмарку до вже виплачених 250 000.
Крім одноразових виплат, усі генерал-фельдмаршали з 1940 року щомісяця отримували 4000 рейхсмарок «компенсації витрат» — додатково до зарплати в 2000 рейхсмарок. У перерахунку на сучасну купівельну спроможність це еквівалент мільйона євро на рік для кожного.
Система лояльності через корупцію
За наявними документами, жоден генерал не відмовився від «подарунків фюрера». Навіть після смерті Вальтера фон Райхенау в січні 1942 року його родина отримала близько мільйона рейхсмарок — начебто до 60-річчя покійного фельдмаршала.
Сам Гітлер теж не соромився. Хоча 1933 року він показово відмовився від зарплати канцлера (47 000 рейхсмарок на рік), уже через півтора року гроші знову надходили регулярно. Податковий борг у понад 400 000 рейхсмарок йому тихо списали. З 1937 року він отримував мільйони за використання свого портрета на поштових марках — офіційно це називалося «Спеціальний фонд фюрера для важливих культурних завдань». Насправді ці кошти йшли на купівлю картин для приватної колекції та фінансування «подарунків» військовій еліті.
Чому це важливо знати
Історія корупції в Третьому рейху — це не просто сторінка минулого. Вона розкриває універсальний механізм, яким диктатури забезпечують собі виживання: купують лояльність тих, хто тримає зброю.
Поки німецькі солдати замерзали в окопах Сталінграда, їхні генерали оформляли мільйонні угоди на нерухомість. Ця система працювала бездоганно — жоден фельдмаршал не повстав проти Гітлера, навіть коли поразка стала очевидною. Корупція перетворила військову еліту на співучасників режиму, пов’язаних не честю, а грошима.
Для України цей досвід має пряме значення. Сучасна Росія використовує ті самі методи — від розкішних палаців генералів до мільярдних контрактів олігархів, пов’язаних із силовиками. Коли ми бачимо, як російські командири посилають солдатів на смерть заради утримання позицій чи захоплення нової території, варто пам’ятати: їхня лояльність Кремлю часто тримається не на патріотизмі, а на особистих фінансових інтересах.
Розуміння цієї системи дає відповідь на важливе питання: чому військові еліти авторитарних режимів залишаються вірними до кінця, навіть коли країна котиться в прірву. Відповідь проста й цинічна — вони вже куплені.
