Маріанна, сестра зниклого безвісти військового 95-ї бригади, розповіла, що її брат зник у квітні 2022 року на Харківщині. Хоча на певному етапі було підтверджено, що він у полоні, за три місяці статус знову змінили на «зниклий безвісти», і з того часу немає жодної звістки.

Карина, яка також бере участь в акціях, чекає повернення брата вже 37 місяців. Вона знає, що він у полоні, однак родина не має жодної додаткової інформації.

Серед учасників акції — переважно матері, дружини й сестри зниклих та полонених, однак дедалі частіше до них долучаються студенти та кияни, які прагнуть висловити солідарність.

Студентки Ніколь і Катя зазначили, що подібні акції необхідні, щоб суспільство не забувало про зниклих воїнів і цивільних.

Також участь в акції взяв військовослужбовець Олександр, який проходить реабілітацію після поранення на Донеччині. Він наголосив, що повернення бійців із полону — результат тиску, зокрема і таких акцій: «Ці акції даремно не проходять».

Чому це важливо знати

Тема полонених і зниклих безвісти залишається болючою для українського суспільства. Постійна присутність теми у публічному просторі тисне на владу, стимулює обміни та підтримує моральний дух родин. Акції як інструмент громадського впливу стають мостом між особистим болем і державною відповідальністю.