«Степне» Марини Вроди: тепло того, що зникає

13 листопада в кінотеатрі «Атлас» у центрі Праги демонстрували фільм «Степне» режисерки Марини Вроди. Після виходу 2023 року стрічка одразу отримала дві нагороди на фестивалі в Локарно — за режисуру в міжнародному конкурсі та премію FIPRESCI.

На показ ще можна було купити останні квитки, тоді як на попередній показ картини «Малевич» режисерки Дар’ї Онищенко розпродали вже давно.

Це стрічка про немолодого чоловіка, який повертається в рідне село до матері, яка помирає. Родзинкою фільму стало те, що в ньому знялися переважно не актори: ці люди, де живуть, там і грають — у селі поблизу Лебедина на Сумщині.

Режисерка Марина Врода зазначила, що на ідею фільму й локацію зйомок її наштовхнула власна родинна історія:

«Мені потрібна була земля українська. Безкраї горизонти. І оці обличчя неймовірні людей, і їхні історії. Дуже було важливо знайти їх, автентичні. Це також про непроговорене і травмоване, про цей наш спадок».

Золотий рік української документалістики

Ленка Віх — україністка й організаторка Тижня українського фільму у Празі. Вона вже ввосьме організовує фестиваль українського кіно, започаткувавши його 2017 року в рамках культурної дипломатії.

«Ми на початку року побоювались, що не буде з чого вибирати, бо в перші два роки повномасштабного вторгнення дороблялися ще ті фільми, які розпочали перед повномасштабним вторгненням. Але виявилось, що весь час є що показувати. Треба сказати, що українські документальні фільми на дуже високому рівні. Як каже, наприклад, режисер Мстислав Чернов, а також і критики, цей рік золотий для української документалістики», — зазначила кураторка.

Чеський інтерес до українського кіно

Ленка Віх пояснила феномен з квитками:

«Перші роки цього фестивалю ми були впевнені, що квитки будуть продаватися, тому що знали, що більшість викуплять українці. А з часу повномасштабного вторгнення, коли чеське суспільство зацікавилось Україною, щоб зрозуміти, що це за держава, що це за народ, воно отаким способом вибухнуло — я з радістю спостерігаю, що ми в кінозалах весь час бачимо нові обличчя й уже дуже багато чехів».

Фільми фестивалю

Окрім згаданих картин, на фестивалі демонстрували:

• «Сірі бджоли» Дмитра Мойсеєва (2024)
• «Стрічка часу» Катерини Горностай (2025)
• «Джура Королевич» Антона Гойди (2025)
• «Мишоловка» Сергія Касторних (2025)
• «Песики» Олексія Єсакова (2025)
• «Королі репу» Мирослава Латика (2021)

«Медовий місяць»: заключний акорд

Заключним фільмом фестивалу став «Медовий місяць» режисерки і сценаристки Жанни Озірної (2024). Світова прем’єра відбулася у вересні минулого року на Венеційському кінофестивалі.

Трилер переніс глядачів на початок війни в місто під Києвом, у якому з’явилися російські окупанти. Герої прокинулися від вибухів, не встигли втекти й опинились у пастці у власній квартирі.

Показ стрічки 17 листопада збігся зі святкуванням Дня боротьби за свободу та демократію в Чехії.

«Війна в Україні й надалі становить для Чехії безпосередню загрозу, і люди повинні бути готові до того, що конфлікт у різних формах може дійти і до Чехії», — заявив цього дня президент Чехії Петр Павел у розмові з Чеським телебаченням.

Чому це важливо

Тиждень українського фільму в Празі, проведений за підтримки Фундації Пилипа Орлика, демонструє зростаючий інтерес чеського суспільства до України та її культури. Фестиваль став важливим інструментом культурної дипломатії, який допомагає європейцям краще зрозуміти Україну через кіномистецтво. 2025 рік підтвердив високий рівень української документалістики та здатність українських режисерів створювати якісне кіно навіть в умовах війни.