Як російськомовна дівчинка стала українською художницею
Алла Горська народилася у Криму, в Ялті, в 1929 році. Під час Другої світової війни пережила блокаду Ленінграда. У 1943 році родина евакуювалася до Алма-Ати, а через пів року батько, призначений директором Київської кіностудії, забрав їх до Києва.
Родині Горських дали трикімнатну квартиру в центрі міста — на вулиці Рєпіна, 25 (нині Терещенківська). Алла вступила до художньої 10-річної школи імені Шевченка.
Спочатку Алла була російськомовною дівчиною з привілейованої сім’ї — батька возив службовий автомобіль. Проте однокласники не заздрили їй, а щиро любили і допомагали вивчати українську мову, якої вона зовсім не знала.
«Я тут народилася вдруге»
Після одруження з художником Віктором Зарецьким у 1952 році подружжя почало їздити до поліського села Горностайпіль на Чорнобильщині. Там Алла відкривала для себе українську культуру — вишиті рушники, народні пісні, традиційний побут. У листі до батька вона писала: «…весь час хочеться писати українською, розмовляти українською, думати починаєш українською…»
Переломний момент настав після відвідування самодіяльного музею Івана Гончара на Новонаводницькій (тепер частина Лаврської). Побачивши колекцію, Алла сказала: «Я тут народилася вдруге!»
Після цього вона серйозно зайнялася вивченням української мови разом з подругами Людмилою Семикіною і Галиною Севрук. Вчителькою була сестра Івана Світличного Надія. Алла писала диктанти, виконувала вправи, а потім принципово спілкувалася українською, навіть складаючи спочатку чернетки листів через помилки.
Київський клуб творчої молоді
З 1961 року Алла і Віктор тісно співпрацювали з Клубом творчої молоді (КТМ) «Сучасник», який заснував Лесь Танюк. Засідання відбувалися в кімнаті № 13 Жовтневого палацу (нині Український дім) на Хрещатику та в квартирі Горської-Зарецького на Рєпіна, 25.
Квартира перетворилася на комунальну після підселення сусідів — влада позбавила родину «надлишкової» житлової площі. Але це не завадило їй стати одним з осередків КТМ.
У клубі збиралася українська інтелігенція — слухали лекції істориків Михайла Брайчевського, Олени Компан, зустрічалися з письменником Борисом Антоненко-Давидовичем, їздили на екскурсії з мистецтвознавцем Григорієм Логвіним.
Шевченківський вітраж і репресії
У 1964 році для Київського університету створили вітраж до 150-річчя Шевченка. Творчий колектив: Опанас Заливаха, Алла Горська, Галина Зубченко, Галина Севрук, Людмила Семикіна.
За «ідейно незрілий» твір з образом гнівного Тараса Шевченка Аллу і Людмилу виключили зі Спілки художників УРСР. Вітраж знищили. Тоді ж відбувся останній публічний захід КТМ — вечір Шевченка в Кінопалаці на Інститутській, до якого Алла створила запрошення з цитатами «Караюсь, мучуся, але не каюсь…» і «У сім’ї вольній, новій».
Ключі від кімнати № 13 у Жовтневому палаці забрали. КТМ розпустили, але діяльність перейшла до квартир і майстерень.
Монументальні роботи в Києві
Попри виключення зі Спілки художників, Алла Горська продовжувала працювати. Разом з Віктором і колегами створила:
Мозаїка «Вітер» для ресторану «Вітряк» (проспект академіка Глушкова, 11) — єдиний збережений у Києві монументальний твір Горської, Зарецького і Плаксія. У 2016 році будівлю внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Мозаїка частково пошкоджена, міська влада обіцяє реставрацію.
Розписи в ресторані «Наталка» на 18-му кілометрі Бориспільського шосе (нині ресторан «Полтава»).
«О, то у вас тут можна курити?»
КДБ пильно стежило за Аллою. Під майстернею на Філатова вона знаходила записки від друзів про «топтунів» — агентів, які чергували біля входу. Один з віршиків:
«На даху куняє ґава, На щаблях сидіти жорстко. А Арнольдові цікаво, Де блукає пані Горська».
Її викликали як свідка до КДБ на Володимирській, 33 у справах Ярослава Геврича, В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза. Під час одного з допитів слідчий втратив терпіння, закурив і випустив дим їй в обличчя. Алла незворушно запитала: «О, то у вас тут можна курити?» — і дістала свою пачку цигарок.
Лист протесту і друге виключення
У 1968 році в Києві збирали підписи під листом-протестом проти політичних репресій української інтелігенції. Алла не тільки поставила свій підпис (31-й за порядком), але й просила друзів і колег підтримати протест.
На зборах у Спілці художників від них вимагали відкликати підписи під загрозою виключення. Ні Алла, ні Людмила Семикіна, ні Галина Севрук не відкликали. У квітні 1968-го Аллу вдруге виключили зі Спілки художників.
У лютому того ж року в листі до Опанаса Заливахи, який відбував п’ятирічний термін у таборах Мордовії, вона написала: «Вперше зрозуміла без всякого кокетування, що скоро помру…»
Трагічна загибель
27 листопада 1970 року Алла востаннє переступила поріг своєї квартири на Рєпіна, 25. Першим рейсом приміського автобуса поїхала до овдовілого хворого тестя у Васильків і звідти не повернулася.
Її трагічна загибель досі оповита таємницею. Віктора Зарецького змусили визнати, що Аллу вбив його батько, тіло якого через два дні знайшли на залізничній колії недалеко від Фастова нібито внаслідок самогубства. Під час розслідування була замінена слідча група, а справу передавали до КДБ.
Ховали на 39-й ділянці Берковецького цвинтаря через 10 діб після вбивства в закритій труні. Автобус зупиняли біля будинку майстерні на Філатова і біля під’їзду на Рєпіна — там були організовані виставки її робіт. Співав хор «Гомін», Василь Стус читав вірші. Серед натовпу стояли кадебісти.
Пам’ять про Аллу Горську в Києві
Могила: Берковецький цвинтар, 39-та ділянка. На могилі — різьблений кам’яний хрест роботи Володимира Прядки.
Меморіальні дошки:
- На будинку у Василькові, де загинула (робота Михайла Денисенка)
- На будинку на Терещенківській, 25 (робота Бориса Довганя)
Де побачити роботи:
- Музей шістдесятництва — філія Музею історії міста Києва
- Національний художній музей України
- Національний музей літератури
Монументальні твори:
- Мозаїка «Вітер», ресторан «Вітряк» (проспект Глушкова, 11)
Популяризацією творчої спадщини займається благодійний фонд, заснований онукою Оленою Зарецькою.
Чому це важливо знати
Алла Горська — символ українського культурного опору в радянські часи. Російськомовна дівчинка з привілейованої сім’ї перейшла на українську мову, стала українською художницею, яка не побоялася протистояти КДБ. Вона «народилася в Києві вдруге», відкривши для себе українську культуру, мову та мистецтво. Її монументальні роботи досі прикрашають столицю, а історія нагадує про тих, хто зберігав гідність Києва навіть під час репресій.
