Призначення відбулося після року політичних обговорень і неформального погодження з Володимиром Зеленським, який публічно назвав її головною кандидаткою. Відтак Свириденко змінила на посаді Дениса Шмигаля — найдовше чинного прем’єра в новітній історії України.

Свириденко розпочала шлях у регіональному аграрному секторі, проходила практику в компанії «Форсаж», де працював її батько — голова антимонопольного комітету Чернігівщини, пише Суспільне. Рішення поїхати до китайського міста Усі у 2011 році стало першим стратегічним кроком, що визначив її професійний вектор. У Китаї вона працювала в представництві Чернігова, вивчила мову та ініціювала угоду про співпрацю між індустріальними парками Усі й Чернігова.

Після повернення її кар’єра тісно перепліталася з діяльністю Валерія Куліча, спочатку в облдержадміністрації, а згодом у приватному бізнесі. Під час катастрофи на артилерійських складах біля Ічні у 2018 році Свириденко керувала регіоном в статусі в.о. голови ОДА та організувала евакуацію понад 12 тисяч людей без жодних жертв, чим здобула репутацію ефективної кризової менеджерки.

У 2019 році вона увійшла до команди Міністерства економіки в уряді Тимофія Милованова, який охарактеризував її як типову «doer» — технократку, здатну закривати завдання. Після зміни урядів вона зберегла позиції, а у 2020 році стала заступницею голови Офісу президента, відповідальною за економічний блок. Відтоді її вплив в уряді постійно зростав.

З 2021 року Свириденко обіймала посаду міністерки економіки й першої віцепремʼєрки. Саме в цей період відбулося масштабне вторгнення Росії, і її економічна політика опинилась у центрі викликів відновлення. Серед ініціатив — програма «Національний кешбек», співпраця з Говардом Баффетом у розмінуванні, і головне — угода зі США про спільний інвестиційний фонд, умови якої вдалося суттєво поліпшити.

Свириденко отримувала критику — насамперед за надмірну лояльність до влади, уповільнення економічного зростання (2,9% у 2024 році, прогноз на 2025 — 2%) та недостатню підтримку оборонного комплексу. Також звучали претензії щодо переоцінених прогнозів зростання ВВП — до 1 трлн доларів за 10 років.

Нардеп Данило Гетманцев звинувачував Мінекономіки у фрагментарному фінансуванні програм і неефективному гуманітарному розмінуванні. Натомість інші депутати та представники НБУ хвалили міністерство за гнучкість у роботі з програмою «5-7-9» і якісну комунікацію з бізнесом.

На міжнародній арені Свириденко проявила себе як ефективна перемовниця. Вона була серед ключових фігур, що забезпечили перегляд американської редакції договору щодо інвестиційного фонду: Україна зберегла рівноправність в управлінні, а США відмовились від пункту про залік попередньої допомоги.

У кадровій політиці Свириденко також виявила стратегічне чуття — до команди ввійшли фахівці Олексій Соболєв (Prozorro.Продажі) та Тарас Качка (торговий представник України), що дозволило посилити переговорні позиції.

Однак головним запитанням, яке звучить у парламенті: чому її обрали саме зараз, і що нового вона здатна привнести на посаді, де й до того мала суттєвий вплив? Частина депутатів вважає заміну Шмигаля політично недоцільною, але інші говорять про потребу перезапуску економічної політики.

Ряд джерел пов’язує її підвищення із підтримкою голови ОП Андрія Єрмака, з яким у Свириденко давно налагоджений робочий альянс. Вона вважається «його людиною» у владних кабінетах — але це водночас свідчить і про здатність вибудовувати стабільні, стратегічні відносини з керівництвом.

Чому це важливо знати

Призначення Юлії Свириденко на посаду прем’єр-міністерки знаменує новий етап у політичній динаміці України. Воно демонструє підвищення ролі технократів і лояльних менеджерів у структурі влади, а також спробу президента Зеленського перезапустити економічний блок у складних умовах війни та зниження зовнішньої підтримки. Аналіз її кар’єри дає розуміння, хто і як формує політичні рішення в країні, а також які візії можуть визначити розвиток української економіки у найближчі роки.