Що таке ШІ-серіал

У Китаї дуже популярні короткі серіали. Серії в них тривають лічені хвилини, а дивляться їх здебільшого на смартфоні, в окремих застосунках. Одна з таких платформ — Хунго (Hongguo).

Раніше ці серіали знімали з акторами. Тепер дедалі більше з них повністю генерує нейромережа. Основних різновидів два. Перші — зі «штучними людьми», схожими на справжніх акторів, другі — мальовані, у стилі мультфільму чи тривимірної анімації.

Головна причина — ціна. Нашвидкуруч знятий серіал з акторами коштує 300–400 тисяч юанів (юань — китайська грошова одиниця), тобто приблизно 45–60 тисяч доларів. Якісний — 1–1,5 мільйона юанів, або 150–225 тисяч доларів. А ШІ-серіал обходиться в 50 тисяч юанів — близько 7,5 тисячі доларів. Це у 20–30 разів дешевше, ніж якісний серіал з акторами.

Сценарист за такий проєкт отримує від кількох тисяч до 10 тисяч юанів. Ще 20–40 тисяч ідуть на саме виробництво. Витрати стиснуті до мінімуму.

Як нейромережа знімає кіно — і чому це лотерея

Як народжується такий серіал? Сценарій, як і раніше, пише людина. Але нейромережа сценаріїв не читає — їй потрібен промпт. Це докладний текстовий опис кожного кадру: хто в ньому, що робить, як виглядає.

Є й друга складність: генератор щоразу видає інший результат. Більшість сучасних відеогенераторів починають роботу з випадкового «шуму», схожого на сніг на екрані старого телевізора. З нього крок за кроком «проявляється» картинка, як фото в проявнику. Тож навіть з одного й того самого опису кадр щоразу виходить новий.

Так з’явилася нова професія. У Китаї її називають «витягувач карток» — як в іграх, де гравець тягне випадкову картку й не знає, що йому випаде. Тут те саме: кожен кадр — маленька лотерея.

Як це виглядає на практиці? У сценарії написано: «він дивиться на неї». Витягувач карток розписує цю мить детально: який у героя вираз обличчя, погляд, настрій. Потім знову і знову запускає генерацію, доки не «витягне» кадр, який можна пускати в серіал.

Без цієї людини серіал не вийде, і таких працівників у галузі потрібно багато. Проте саму роботу там вважають чорною: власники компаній переконані, що це просто переклад із людської мови на мову машини. Тож платять мало — за даними Leiphone, близько 3 тисяч юанів (приблизно 450 доларів) на місяць, зате плани ставлять жорсткі.

Хто тут насправді режисер

Режисерка Цзіньно (Jinnuo) дев’ять років працює в кіно й на телебаченні. Вона порівнює штучний інтелект із прискорювачем: він різко збільшує різницю між талановитими й менш здібними людьми. І дуже чесно показує, хто чого вартий.

Досвідченій людині вистачає двох-трьох спроб на один кадр. Тому, хто часто помиляється, — семи-восьми. Тобто той самий кадр коштує йому щонайменше вдвічі дорожче.

Нейромережа не вгадує, що мав на увазі режисер. Вона робить рівно те, що їй описали. Якщо режисерові бракує смаку й уміння будувати кадр, це одразу видно. За словами Цзіньно, непрофесійний режисер у команді не протримується й тижня.

На знімальному майданчику пересічного режисера рятують оператор, освітлювачі, помічники. У ШІ-кіно режисер радше схожий на керівника великого проєкту. Він сам відповідає за все: кадри, світло, ритм монтажу й музику. І ще мусить пояснити це простими словами людям без кіноосвіти.

Один із головних інструментів — відеогенератор Seedance 2.5. У галузі кажуть, що писати для нього промпт — як укладати «Юнлє дадянь». Так називалася величезна китайська енциклопедія XV століття: понад 11 тисяч томів. Для генератора треба розписати кожну секунду: рух камери, картинку, світло.

Інструменти стали потужнішими, але й працювати з ними тепер складніше. Великі компанії спершу наймали людей без кіноосвіти. Згодом зрозуміли, що навчати їх надто дорого, і почали вимагати досвіду в кіно чи на телебаченні. Та люди однаково часто звільняються.

Є в цій роботі й плюс. Режисерові вже не треба вирішувати проблеми на майданчику й догоджати інвесторам. Часу на сам фільм більше. Але після виходу серіалу його долю однаково вирішує платформа.

А що вигідніше: один ідеальний серіал чи кілька просто непоганих?

Математика казино

Сценаристка Чжу Сяожань (Zhu Xiaoran) пішла з великої компанії наприкінці серпня 2026 року. Раніше сценаристи шліфували один сценарій цілий місяць. Із появою ШІ-інструментів начальство почало чекати більшої швидкості. У найгарячіший місяць першого півріччя вона здала чотири сценарії.

Готовий серіал за її сценарієм з’являвся вже за кілька днів. Але якість уперлася в стелю. Сценарій, написаний вручну, може тягнути на 90 і навіть 100 балів зі 100, вважає Чжу Сяожань. Сценарій із допомогою ШІ здебільшого не піднімається вище 80.

Керівник, за її словами, це чудово розуміє. Але все одно обирає чотири сценарії на 80, а не один на 100.

Логіка проста. За підрахунками команди Чжу Сяожань, хітом стають близько чотирьох ШІ-серіалів із тисячі. Це один приблизно з 250. Шанс такий самий, як підкинути монету вісім разів поспіль і щоразу отримати герб.

Майже всі інші серіали — марна робота. Але, як пояснює Чжу Сяожань, бізнес однаково сходиться. Можна витратити 6 мільйонів на десять провальних серіалів. Якщо одинадцятий заробить 7 мільйонів, він окупить усі збитки.

Тому серіали й штампують тисячами. 1500 на день — це більше одного нового серіалу щохвилини, цілодобово.

Три дні на життя

Навіть готовий серіал ще нічого не гарантує. Його треба показати глядачам. Для цього студії купують трафік — платять, щоб платформа показала серіал якомога більшій кількості людей.

Найбільше показів серіал отримує в перші три дні, поки за нього платять. Якщо за цей час він не «злетів», рекламу одразу переносять на новий серіал. Другого шансу вже не буде. Такий серіал схожий на йогурт із терміном придатності три дні.

На купівлі трафіку спеціалізуються окремі люди й цілі компанії. За словами Цзіньно, вправний фахівець здатен зробити хіт із посереднього сценарію. А стати хітом без купленого трафіку — приблизно як зірвати джекпот у лотереї.

Навіть із рекламою є стеля. Систему показів однієї з платформ у галузі називають «чорною скринькою». Коли показник популярності серіалу сягає 40 мільйонів, його просувають на вищий рівень, а на 50 мільйонах — ще вище.

Мальовані ШІ-серіали, каже Цзіньно, на позначці 40 мільйонів просто зупиняються. Як саме працює ця система і чи можна нею керувати зсередини, не знає ніхто.

Хто забирає гроші

Студія заробляє двома способами. Платформа гарантує їй мінімальну оплату за сценарій. Ще частину студія отримує від переглядів.

Цзіньно каже, що в першому півріччі 2026 року на ШІ-серіалах ще можна було заробити, а тепер — ні. Платформи змінили правила, і більшість студій, які знімають власним коштом, працюють у збиток.

У квітні 2026 року Хунго першою зменшила частку студій. Для серіалів зі «штучними людьми» коефіцієнт упав із 60 до 40, для тривимірної анімації — з 50 до 40. Умовно кажучи, з кожних трьох юанів, які студія отримувала раніше, тепер лишаються два. Крім того, малим і середнім командам платформа скасувала гарантовані виплати за такі сценарії.

У вересні Хунго прибрала й бонус за серії продовжень. На ньому заробляли студії, які випускали одне продовження за іншим. За словами Чжу Сяожань, помітні гроші отримують лише одиниці на вершині піраміди. Більшість проєктів не окупає навіть витрат.

Юе Цяочу (Yue Qiaochu) — один із перших у Китаї, хто взявся за ШІ-кіно. Наприкінці 2024 року він пішов із ByteDance і заснував власну студію в Пекіні. Студія робить телерекламу, ШІ-відео й віртуальних зірок.

У 2026 році його ШІ-фільм показали в межах Каннського кінофестивалю, а інший відібрали на кіноринок у Пусані. Та вирватися з пастки галузі це не допомогло. «Чим ближче до контенту, тим далі від грошей», — підсумовує він.

Юе Цяочу пояснює, хто заробляє насправді. Відео генерують у Seedance, монтують у програмі Цзяньїн (китайська версія CapCut), показують на Хунго, рекламу купують через рекламну систему ByteDance. Увесь ланцюжок належить одній корпорації. За його словами, гарантований прибуток має лише платформа.

Річний дохід студії здебільшого не перевищує кількох мільйонів юанів. Після оплати обчислень, оренди й зарплат майже нічого не лишається. Оплату за проєкти ніхто не гарантує, а витрати студіям часто доводиться покривати наперед.

Найкраще, за словами Юе Цяочу, заробили ті, хто продає курси «як увійти в ШІ-серіали». Сам він шукає вихід в іншому: стати впливовим блогером у світі ШІ. Тоді ціна за проєкт може сягати 100–200 тисяч юанів і навіть понад мільйон.

А якщо продавати серіали за кордон?

Перехід на закордонні ринки, схоже, став спільним вибором усієї галузі. Чжао Лей (Zhao Lei) пише сценарії для Європи та США в одній із великих компаній на півдні Китаю. За його словами, західні глядачі охочіше платять, ніж китайські. Вони давно звикли до платних підписок, як-от на ютубі.

Але заробити там не легше. Галузеві звіти показують, що закордонні ШІ-серіали окупаються дуже рідко. Залучення одного глядача в Північній Америці коштує вже 5,28 долара. Купівля трафіку забирає понад половину всіх витрат.

Є й три червоні лінії, яких, за словами Чжао Лея, не можна перетинати:

• расова дискримінація;
• теми, що порушують захист неповнолітніх;
• релігія.

Сценарії перевіряють двічі. Спершу перші десять серій читає китайський редактор, який знає закордонний ринок. А готовий текст — ще й редактор за кордоном.

Смаки теж інші. Західні глядачі люблять перевертнів, вампірів, драконів і чаклунів. Але просто «перевдягнути» китайський сюжет не вийде.

У китайських серіалах дія може розгорятися поволі, а для Заходу найяскравіші моменти мають бути на самому початку.

А ще там подобаються сильні літні герої. Приклад — серіал про 75-річного чоловіка, що вийшов із в’язниці. Мафіозний клан відвернувся від нього, і він з нуля збирає нову банду.

Гонка із зав’язаними очима

Галузь росте так швидко, що правила не встигають з’явитися. Сюди масово приходять технічні команди, які не розуміються на кіно, і просто прогорають. За даними аналітичної компанії DataEye, за перший квартал 2026 року кількість активних студій упала з 1216 до 698. Тобто понад дві з п’яти студій зникли за три місяці.

У першій половині року одна з провідних компаній вирішила, що вже налагодила виробництво на ШІ. Вона масово звільнила людей, серед них — ключових виконавців. Справи після цього різко погіршилися.

Інший власник великої компанії вимагав від команди створити власну нейромережу. Зробити це працівники не могли, але сказати про це боялися. Усе закінчилося масовими звільненнями.

Процвітає й копіювання. Щойно з’являється хіт, наслідувачі кидаються робити схожі серіали. Судитися ніхто не поспішає: якщо копія не стала популярною, доходу немає, а отже, немає й доказів.

Чжао Лей розповідає й про інше. Багато невеликих компаній просять у сценаристів пробні десять серій. Потім кажуть, що проєкт закрито, — і переписують чужий текст за допомогою ШІ.

Чому це важливо знати

ШІ-відео вже не експеримент, а масове виробництво: понад 1500 серіалів щодня. І ця історія показує, чого штучний інтелект не скасував. За словами Цзіньно, нейромережа не замінила професійного режисера, а навпаки, зробила його ще потрібнішим.

А на думку Чжу Сяожань, короткі серіали взагалі популярні тому, що людям завжди потрібні добрі історії. Тільки коли серіали випускають по 1500 на день, швидкість перемагає якість.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, китайська компанія доручила власній нейромережі вдосконалювати саму себе.

Також ми розповідали, що ріднить ворожіння на кістках і штучний інтелект.

А ще — чому штучний інтелект «помирав» двічі — і щоразу воскресав.