За пів години вони встигли обговорити все: від китайських електростанцій до комп’ютерів на орбіті. Розповіли, як тримати ШІ-агентів під замком і що змінить нова модель Claude. А ще пояснили, що саме підписали того дня в Білому домі. Розбираємося по черзі.

Чому ШІ раптом став «суперінтелектом»

Ведучий почав зі звичного «штучного інтелекту» і тут-таки виправився: «вірніше, суперінтелекту». Нове слово ще не раз підводило учасників. Дженсен Хуанг двічі за звичкою сказав «ШІ», виправився і зрештою пообіцяв, що звикне. Гевін Бейкер теж ловив себе на старій назві й перепрошував.

Причина проста. Того ж дня, 29 вересня, президент США Дональд Трамп підписав указ «Започаткування ери суперінтелекту» (Inaugurating The Era Of Super Intelligence). Він зобов’язує федеральні відомства вживати в офіційних документах терміни Super Intelligence і SI замість «штучного інтелекту». Гевін Бейкер назвав це вдалим брендингом.

Тут важливе уточнення. У науці суперінтелект — це гіпотетичний ШІ, що перевершує людину майже в усіх розумових здібностях. Такої технології поки не створено. Тож на панелі «суперінтелектом» називали звичайний сучасний ШІ, просто під новою офіційною назвою.

Енергія — фундамент усієї будівлі

Дженсен Хуанг почав здалеку. За його словами, суперінтелект переробляє весь «стек» обчислень. Стек — це шари технологій, які лежать один на одному, як поверхи будинку.

Знизу — енергія. На ній стоять земля, лінії електропередач і самі будівлі дата-центрів. Далі — чипи, тобто процесори. Над ними — алгоритми, програми, що навчаються. А нагорі — застосунки, якими користуються люди. І кожен поверх, каже Хуанг, довелося перебудувати.

Головна зміна — у способі роботи. Раніше комп’ютер переважно знаходив готову інформацію, як бібліотекар знаходить книжку на полиці. Тепер він генерує нову відповідь щоразу, як кухар, що готує страву з нуля. Тому найперше, що для цього потрібно, — енергія.

Хуанг вважає, що в розробці чипів і алгоритмів США вже світові лідери. Слабке місце — виробництво і доставка електроенергії. Він похвалив Дональда Трампа за підтримку енергетики й заявив, що без неї нові дата-центри збудувати було б неможливо.

Водночас Хуанг визнав проблему. Дата-центри з’являються дуже швидко і заходять у багато громад. За його словами, індустрії треба краще домовлятися з місцевими жителями, щоб ті теж відчули вигоду.

Його рецепт перемоги складається з чотирьох частин:

• найкращі у світі чипи;
• багато, дуже багато енергії;
• неймовірні алгоритми;
• ентузіазм суспільства, щоб технологія прийшла у виробництво, медицину й дослідження космосу.

Китай, гігавати і проста математика Маска

Ілон Маск погодився: головне — нарощувати виробництво енергії та чипів. У програмах і всьому «цифровому» США, на його думку, вже виграють. А от з електрикою складніше.

Головним суперником Маск назвав Китай. За його оцінкою, той виробляє приблизно втричі більше електроенергії, ніж США. З виробництвом чипів, каже він, Америка розбереться. Довгостроковий виклик інший: де взяти досить енергії і досить заводів для чипів.

Ідеться про два види мікросхем. Логічні чипи «думають», тобто рахують. Чипи пам’яті «запам’ятовують» дані. Маск хоче, щоб заводи для обох були в США або в іншому безпечному регіоні.

На початку розмови Бейкер перелічив американські технологічні прориви: брати Райт, перша людина на Місяці, інтернет. Хтось із гостей жартома додав: «І ми двоє». Згодом учасники обіграли співзвучність англійських слів Wright і right: мовляв, «правильні брати» вже взялися до справи.

Далі він нагадав цифру. У SpaceX публічно обговорювали будівництво енергомощностей на 10 гігаватів. За словами Бейкера, це близько чверті всіх нових потужностей, які додаються в США. І над турбінами там працюють справжні ракетні інженери.

Що таке гігават? Ват — одиниця потужності, гігават — мільярд ватів. Один гігават — це приблизно один великий атомний енергоблок. Запорізька АЕС, найбільша в Європі, має шість таких блоків. Тож 10 гігаватів — це майже дві Запорізькі АЕС.

Маск пояснив масштаб. У середньому США споживають близько 500 гігаватів. Це приблизно в 30 разів більше, ніж споживала вся Україна до великої війни. Отже, кожні 5 нових гігаватів — це плюс 1% до споживання країни.

А далі — сміливе припущення. Маск готовий битися об заклад, що 1% додаткової енергії дасть приблизно 1% зростання ВВП. ВВП — це вартість усього, що країна виробляє за рік.

Чому Маск у цьому впевнений? Бо кожен ват електрики дає дедалі більше «розуму». Сам він називає це корисним інтелектом на ват (useful intelligence per watt). Порівняйте з автомобілем: що новіша модель, то більше кілометрів вона проїжджає на одному літрі пального. Так і тут. Чипи Nvidia щороку роблять більше обчислень на кожен ват. А алгоритми витискають із тих самих обчислень дедалі більше користі.

Учасники порахували просто на сцені. 1% американського ВВП — це близько 300 мільярдів доларів. Отже, 5 гігаватів дадуть 300 мільярдів, а один гігават — приблизно 60 мільярдів на рік. Прозвучала й обережніша оцінка: 40–50 мільярдів.

За розрахунком Маска, 10 гігаватів із чипами Rubin додадуть США близько 2% ВВП. Rubin — наступне покоління чипів Nvidia, назване на честь астрономки Віри Рубін. «Математика — ось у чому ми сильні», — пожартували учасники. І самі ж додали, що в багатьох інших речах вони не такі сильні.

Чому в космосі завжди сонячно

А як дістати ще більше енергії? Маск дивиться вгору. За його словами, SpaceX шукає спосіб отримати набагато більше енергії, ніж можливо на Землі. І відповідь — космос.

Маск вважає, що орбітальні обчислення стануть «дуже великою справою». Ідеться про дата-центри на супутниках, які живляться від сонячних панелей. Як ми раніше писали, цю ідею вже розвиває Google.

Маск згадав, що Google відправляє або от-от відправить на орбіту свої TPU. Це спеціальні чипи компанії для роботи зі штучним інтелектом. А ще, як пригадав Маск, торік на орбіту, здається, вже вивели прискорювач Nvidia H100. Тобто ідея працює.

SpaceX разом із Tesla планують виробляти сонячні панелі сумарною потужністю 200 гігаватів на рік. На кожній панелі вказана номінальна потужність, тобто максимум, який вона здатна дати. У космосі панель видає стільки або навіть більше.

На Землі ж, за словами Маска, вийде від п’ятої до восьмої частини номіналу. Заважають ніч, хмари, атмосфера і низьке сонце. До того ж потрібні величезні батареї на темний час. Простіше кажучи, одна панель на орбіті працює за п’ять–вісім таких самих на землі.

«У космосі, по суті, завжди сонячно», — пояснив Маск.

Невелике уточнення: буквально «завжди» — не на будь-якій орбіті. Супутники на низьких орбітах регулярно залітають у тінь Землі. Але є орбіти вздовж межі дня і ночі, де апарат майже не виходить із сонячного світла.

Чому саме зараз? Маск пояснив, що обчислення для ШІ нині дуже прибуткові. Тому навіть дорогий запуск ракети окупається. Співрозмовники одразу підхопили: для цього зараз ідеальний час. А розмістити чипи Nvidia на орбіті — найкращий спосіб дістатися до такої енергії.

Бейкер підсумував: «Піднімаємося шкалою Кардашова з американською енергією, американськими чипами й американськими ракетами».

Шкалу Кардашова 1964 року запропонував астроном Микола Кардашов. Вона вимірює цивілізації за енергією, якою ті керують. Перший тип використовує всю енергію, що надходить на його планету. Другий — усю енергію своєї зорі. Третій — енергію цілої галактики. Людство поки не дотягує навіть до першого типу.

Не склади даних, а фабрики

Бейкер повернувся до Землі. Він нагадав думку Хуанга: коли енергія приходить у маленькі міста, Америка заново індустріалізується. Оновлюються міста й енергомережа. Саме цього американські політики хотіли останні 35 років.

Хуанг запропонував нову назву для дата-центрів. Їх так називали, бо там зберігали дані. А нинішні споруди він називає «фабриками суперінтелекту». Фабрика ж не зберігає, а виробляє щось цінне.

Така фабрика — складна машина. Там є обчислювальні системи, мережеве обладнання, генерація енергії й охолодження. Сьогодні інтернет дає змогу знайти будь-що де завгодно. А така інфраструктура, за словами Хуанга, дасть змогу знати будь-що і робити будь-що звідусіль.

У США щороку будують, за його оцінкою, 10–20 гігаватів таких потужностей. Це приблизно мільйон робочих місць. Потрібні електростанції, будівельники, фахівці з охолодження, монтажники трубопроводів.

Хуанг вважає, що це вперше приблизно за 50 років США знову індустріалізуються. Він хоче економіку з «синіми комірцями», тобто робітничими професіями, а не лише з офісними «білими». Це, каже він, великий шанс повернути в країну будівельників і ремісників.

Бейкер згадав об’єкти Маска: суперкомп’ютер Colossus у Мемфісі, а також Macrohard і Macroharder. За словами Бейкера, вони дуже допомогли навколишнім громадам і створили там робочі місця. Назви — жартівлива гра слів: Microsoft дослівно «мікро-м’який», Macrohard — «макро-твердий», а Macroharder — «ще твердіший».

Маск розповів, що економічний ефект для регіону вийшов значним. Раніше там було чимало безробітних, а тепер робочих місць більше, ніж людей. Податкові надходження громади, як припускає Маск, могли подвоїтися.

Компанія, каже Маск, робить і дрібніші корисні речі для місцевих жителів. А ще будує завод для очищення й повторного використання води за 250 мільйонів доларів. «Якщо робите щось для громади, вона відповість тим самим», — переконаний він.

На сцені пролунало ще одне спостереження. Вперше, мабуть, в історії ринок сам фінансує нову чисту енергетику, без державних субсидій. Гроші отримують майже всі ідеї:

• ядерний синтез — злиття легких атомів, як у надрах Сонця (комерційних станцій поки немає);
• ядерний поділ — розщеплення важких атомів, як на звичайних АЕС;
• малі модульні реактори — компактні АЕС, які можна збирати на заводі;
• великі реактори і нові системи накопичення енергії в батареях.

Наприкінці цієї частини Бейкер подякував гостям. За його підрахунком, разом вони створили понад 5 трильйонів доларів статків для пенсійних рахунків 401(k) звичайних американців. Маск пожартував, що Хуанг сам заробив п’ять трильйонів. У відповідь прозвучала скромніша цифра — близько трьох із половиною.

Як посадити ШІ-агента в «пісочницю»

Понеділок, 28 вересня, видався для гостей насиченим. SpaceX уперше вивела Starship на орбіту. А Nvidia того ж ранку представила платформу безпеки для ШІ-агентів.

ШІ-агент — це програма, яка не лише відповідає на запитання, а й діє сама. Вона відкриває файли, запускає код, надсилає запити в інтернет. Тому її треба контролювати так само уважно, як нового працівника.

Хуанг пояснив логіку. Nvidia хоче розвивати технологію відповідально й оптимістично. Під час навчання моделі середовище загалом безпечне. Але коли модель тестують, агента треба надійно ізолювати.

Та навіть ізоляції не можна довіряти до кінця, каже Хуанг. За агентом треба стежити в реальному часі. І найкраще — окремим чипом, що працює поза «пісочницею» самого агента.

Пісочниця тут — як дитяча: граєшся лише всередині. А нагляд «поза смугою» схожий на охоронця, який дивиться камери з іншої будівлі. В’язень не може вимкнути камеру, бо до неї просто не дотягнеться.

Після тестування агента випускають у роботу з тією самою системою захисту. Хуанг порівняв це з найманням працівника. Людина отримує певні права, інструменти й доступи, а роботодавець постійно стежить, як вона ними користується.

Nvidia запропонувала для цього дві технології. OpenShell Хуанг назвав «браузером для агентів». Як браузер ізолює сайти від решти комп’ютера, так OpenShell ізолює агента. Той отримує лише ті права, які йому дозволили.

Другу частину Хуанг описав як чип BlueField, що постійно стежить за діями агента. Якщо агент порушить правила, система піднімає тривогу настільки високо, наскільки потрібно. За даними Nvidia, наглядач називається Sentry і працює на чипі BlueField-4. Він здатен ізолювати агента за мілісекунди.

Бейкер процитував аналогію з технічного блогу Nvidia. У перші роки інтернету всі боялися, що вкрадуть номер кредитної картки. Інтернет зробили безпечним — і з’явилися Amazon, Netflix, Google, X.

«Безпека і розвиток технології — це одне й те саме», — пролунало на сцені.

Як приклад навели автопілот: це водночас і передова технологія, і безпечніша. Вибір «або швидко, або безпечно» назвали хибним. Бейкер підсумував: безпека дає змогу прискоритися.

Starship нарешті на орбіті

Тепер про ракету. 28 вересня Starship уперше вийшов на орбіту — у 14-му випробувальному польоті. Попередні 13 польотів були суборбітальними.

У чому різниця? Суборбітальний політ схожий на м’яч, підкинутий дуже високо: він однаково падає назад. Орбітальний — це коли швидкість така велика, що корабель постійно «падає» повз Землю і летить по колу.

На орбіті Starship випустив 26 супутників Starlink V3. Це нове покоління супутників для інтернету з космосу. Маск підкреслив їхні розміри: розмах їхніх панелей — як крила пасажирського Boeing 737, а це понад 30 метрів.

За словами Маска, це найбільше корисне навантаження, виведене на орбіту від часів Skylab. Skylab — американська космічна станція, запущена 1973 року.

Маск розраховує, що вже наступного року Starship літатиме раз або двічі на тиждень. Для порівняння: перші 14 польотів розтяглися на кілька років.

У цей момент на сцену нарешті прийшов Том Браун. Бейкер привітав його жартом: мовляв, знає Тома передусім за ніком у соцмережі X. Браун пояснив запізнення: його автомобіль не туди повернув. Тож інші учасники дісталися швидше.

Маск продовжив про Starship. Ракету створювали, щоб доставити на Місяць і Марс достатньо вантажу для «самозростаючого» міста. Тобто міста, яке зможе розвиватися саме, без постійних поставок із Землі.

Для цього, за грубою оцінкою Маска, на поверхню Місяця треба доставити близько мільйона тонн. Для Марса — приблизно стільки ж. Якщо кожен корабель привозитиме близько 100 тонн, знадобиться приблизно 10 тисяч рейсів.

А ще Starship має щороку виводити в космос щонайменше кілька сотень гігаватів обчислювальних потужностей. Щорічні 200 гігаватів, за словами Маска, — це приріст на 40% до загального енергоспоживання США. Колись ця цифра, за словами Маска, може зрости до тисячі гігаватів, тобто одного теравата.

Що вміє Claude Opus 5.5 і навіщо це звичайній людині

Бейкер звернувся до Тома Брауна. Кількома днями раніше Anthropic представила нову модель Claude Opus 5.5. Ведучий попросив пояснити, що вона дає звичайним американцям уже зараз і що буде через рік.

Браун відповів, що Opus 5.5 продовжує звичний прогрес: кожна нова модель отримує ще трохи «балів IQ». Головне, що помітять користувачі, — модель упорається з довшими завданнями. Їй можна доручити роботу, яку попереднім версіям довірити ще не вдавалося.

Друга зміна менш помітна, але, можливо, важливіша. Такі моделі писатимуть величезну кількість програмного коду. Раніше всі програми й сервіси створювали лише інженери-люди. Тепер їх писатимуть люди разом із ШІ. Тому продукти, якими ми користуємося, з часом ставатимуть якіснішими й дешевшими.

Бейкер додав, що вже є кілька історій, коли ШІ знайшов рятівні ліки. Ідеться про препарати, які, як з’ясувалося, можуть безпечно лікувати хворобу, для якої їх раніше не застосовували. Він також згадав глибокий вплив ШІ на освіту.

Дженсен Хуанг назвав себе «звичайним американцем» і розповів, як сам користується Claude. Він часто порівнює два-три різні підходи до якоїсь проблеми. Наприклад, які темпи зростання чи змін дає кожен із них.

Хуанг записує всі свої запитання й просить ШІ скласти гарний звіт із графіками — круговими чи стовпчиковими. Натискає Enter — і, як зізнається, ніщо не тішить його більше, ніж спостерігати, як ШІ береться до роботи.

Колись на таке дослідження Хуанг витрачав чотири–вісім годин вихідних. Тепер стислий звіт готовий приблизно за три хвилини. Це в 80–160 разів швидше. «Ви стаєте розумнішим швидше», — підсумував він.

Маск говорив ширше. ШІ допомагає людям упорядковувати життя і краще працювати. Незабаром без нього буде важко обійтися і на роботі, і вдома.

Маск також переказав історії, які чув неодноразово. Лікар помилявся, людина завантажувала свій рентгенівський знімок чи МРТ у ШІ — і той ставив правильний діагноз. Без цього, каже Маск, людина могла б померти.

Варто пам’ятати: це перекази, а не перевірені дослідження. ШІ може підказати, на що звернути увагу, але остаточне рішення про лікування ухвалює лікар.

Бейкер не втримався від жарту про запізнення Брауна. Він висловив надію, що наступна модель, Opus 5.6, підкаже Тому: «Не повертай ліворуч, повертай праворуч».

Чи має ніж вирішувати, що різати

Далі Бейкер порушив питання цінностей. Він вважає, що суперінтелект переймає цінності своїх творців. І є американські цінності, які поділяють усі. Наприклад, Перша поправка до Конституції США, що захищає свободу слова, і відданість правді.

«А можна сказати щось суперечливе?» — перепитав Хуанг. І сказав.

На його думку, суперінтелект — це передусім інструмент. Якщо дати інструменту цінності, він отримає і здатність судити. А отже, може почати оцінювати самого користувача. І від цієї оцінки залежатиме, наскільки добре він працюватиме.

Хуанг пояснив це на прикладі ножа для стейка. Коли вам подали майже повністю просмажений стейк, ніж ріже ідеально. А якщо стейк із кров’ю і дуже схожий на сире м’ясо, ніж раптом відмовляється різати.

Тож питання, скільки власного судження має бути в інструменту, для Хуанга досі відкрите. Ніж — лише один приклад, додав він. Наміри користувачів бувають різні.

Ще яскравіший приклад — кібербезпека. Дії захисника часто виглядають як дії нападника. Наприклад, щоб знайти слабкі місця, захисники атакують власну систему. І треба, щоб ШІ допомагав захисникові, хоч його дії й здаються агресивними.

А як би вчинили ви: дали б ножеві право вирішувати, що різати? Інші учасники на це питання відповісти не встигли — час панелі добігав кінця.

Що підписали в Білому домі

Наостанок Бейкер запитав про обід у Білому домі, який видався довгим і плідним. «Ми добре попрацювали», — почулося у відповідь.

Учасники розповіли, що підписали спільну декларацію про безпеку суперінтелекту. Офіційна назва документа — «Угода Білого дому щодо суперінтелекту» (White House Accord on Super Intelligence). Її підписали очільники майже всіх великих ШІ-компаній. Текст угоди, за словами учасників, Білий дім мав невдовзі оприлюднити.

Хуанг перелічив, про що домовилися:

• спільний моніторинг і спеціальні комітети на рівні рад директорів;
• перевірка роботи одне одного — замість того, щоб кожен оцінював себе сам;
• суворий внутрішній контроль і усталені, перевірені процедури;
• чітко задокументовані наміри: для чого створюють кожен продукт;
• внутрішній аудит, який за потреби передає проблеми вище;
• зовнішній аудит від незалежної третьої сторони;
• обмін найкращими практиками між компаніями.

Взаємну перевірку учасники описали як «перевірку домашніх завдань одне одного». Це як у школі: коли однокласник перевіряє твою контрольну, помилку сховати важче, ніж коли перевіряєш сам.

Хуанг заявив, що декларація має «справжні зуби», тобто реальну силу, і добре написана. На його думку, вона стане стандартом для всієї галузі, і кожна компанія її підтримала. Він також сказав, що зустріч звів докупи президент, який за нею наглядав.

Втім, документ добровільний. Дональд Трамп назвав його «морально зобов’язуючим». Критики, зокрема один американський сенатор, вважають навпаки: без юридичної сили угода не змусить компанії відповідати за свої дії.

Наприкінці Бейкер подякував гостям від імені всіх американців за те, що вони роблять майбутнє оптимістичним. Що з цих обіцянок справдиться — від тижневих польотів Starship до дата-центрів на орбіті, — покажуть найближчі роки.

Раніше ми писали

• Комп’ютери в космосі й ШІ, який вдосконалює сам себе
• Як Nvidia перетворює електрони на мільярди
• Штучний інтелект може знищити людство — кажуть навіть його творці