Яка музика прозвучить на концерті

Програма поєднує три твори різних епох:

«Отче наш» Максима Березовського (в оркестровці Всеволода Сіренка) — молитва одного з найвидатніших українських композиторів XVIII століття, що звучить як вічне прохання про спокій і надію.

Симфонічна поема «Totenfeier» / «Тризна» Ґустава Малера — траурна поема, що ставить питання про сенс життя на порозі Вічності та можливість надії після непоправної втрати.

«Чорна елегія» пам’яті Чорнобиля Євгена Станковича на вірші Павла Мовчана для хору та оркестру — твір, що став музичним символом чорнобильської катастрофи; сповідь людини, яка дивиться в обличчя трагедії.

Три композитори — три погляди на трагедію

Максим Березовський прожив коротке і трагічне життя — він помер у 1777 році, не доживши до 32 років. Попри це, його духовна музика залишається одним із найвищих досягнень українського бароко. «Отче наш» у виконанні симфонічного оркестру і хору перетворюється на монументальну молитву — тим вагомішу в контексті роковин катастрофи.

Ґустав Малер написав «Totenfeier» у 1888 році як самостійний оркестровий твір, який пізніше ліг в основу першої частини Другої симфонії. Назва перекладається як «Тризна» або «Поховальне свято» — і в ній закладено питання, яке Малер сформулював так: «Навіщо ти жив? Навіщо страждав?» Для концерту пам’яті Чорнобиля важко знайти точнішу музичну мову.

Євген Станкович — живий класик української музики, автор восьми симфоній і численних камерних творів. «Чорна елегія» написана невдовзі після 1986 року і досі лишається найбільш особистим і прямим музичним висловлюванням про катастрофу, яку пережила Україна.

Хто виконуватиме і де відбудеться

Дата: 26 квітня 2026 року. Місце: Національна філармонія України, Київ. Диригент — Андрій Савчук. Виконавці: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України та Національна заслужена академічна капела України «Думка».

Для медіа передбачена акредитація: заявки приймаються до 12:00 25 квітня на адресу press@philarmonia.com.ua.

Чорнобиль і мистецтво: сорок років осмислення

Катастрофа 1986 року стала потрясінням не лише технологічним і гуманітарним, а й культурним. Уже в перші роки після аварії українські поети, музиканти й художники почали шукати мову для опису того, що не мало прецедентів. «Чорна елегія» Станковича, знята у 1986 році документальна хроніка, фотографії Ігоря Костіна з Прип’яті — усе це склало перший шар культурної пам’яті про Чорнобиль.

З роками ця пам’ять набувала нових форм. З’явились романи, кінофільми, театральні постановки. У 2019 році серіал HBO «Чорнобиль» повернув трагедію у світову увагу — але разом із тим актуалізував дискусію про те, як саме і чиїми очима розказана ця історія.

Концерт «Відлуння тиші» у філармонії 26 квітня — це українська відповідь: не закордонна інтерпретація, а власний голос, що говорить про власну трагедію мовою Березовського, Малера і Станковича. У воєнний рік, коли Запорізька АЕС перебуває під загрозою, цей голос звучить особливо гостро. Концерт нагадує: трагедія Чорнобиля — не лише про минуле, а й про те, яку ціну платить суспільство, коли ядерна безпека стає інструментом політики або зброї.

Чому це важливо знати

Сорок років — вік, коли трагедія переходить із живої пам’яті в культурну. Концерт «Відлуння тиші» — один із небагатьох форматів, де ця пам’ять звучить мовою музики, а не лише словом або цифрою. У воєнний час, коли Україна знову стикається із загрозою ядерній безпеці, Чорнобиль — не просто дата в календарі. Як ми раніше писали, до 40-річчя катастрофи у Києві відбувається ціла серія меморіальних подій — від кінопрограми у Довженко-Центрі до слухань у Верховній Раді.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, КПІ ім. Ігоря Сікорського представив у Верховній Раді дослідження про технології очищення води після аварії на ЧАЕС — і виїхав у зону відчуження до Чорнобильської АЕС та меморіалу «Тим, хто врятував світ».