Для них це не війна проти України, а «екзистенційний» конфлікт з усім Заходом, заявив в інтерв’ю L’Express Андрій Солдатов – аналітик Центру європейської політики (CEPA) який живе в еміграції в Лондоні.

За словами Солдатова, російські спецслужби бачать сучасне протистояння як третю історичну фазу конфлікту із Заходом. Вони чітко розмежовують три періоди:

• Перший етап (1917-1939) – переможний для Москви, коли радянська розвідка успішно протистояла західним службам після більшовицького перевороту в Росії
• Другий етап (період Холодної війни) – програний, що завершився крахом СРСР і розпадом КДБ
• Третій етап (сучасний) – нинішня фаза протистояння, яку спецслужби РФ розглядають як шанс на реванш

Для російських спецслужб ця війна має екзистенційне значення і стосується безпеки режиму загалом. Навіть якщо в Україні буде досягнуто тимчасове перемир’я на рік-два, вони сприймають це лише як паузу. Солдатов підкреслює: стратегічно вони продовжують готуватися до тривалого глобального протистояння з усім західним світом, незалежно від будь-яких дипломатичних домовленостей щодо України.

Нова хвиля російських диверсій у Європі

Кількість російських підривних операцій у Європі майже потроїлася між 2023 і 2024 роками, згідно з доповіддю американського аналітичного центру CSIS. Від диверсій щодо потягів до підпалів, від атак на критичну інфраструктуру до спроб замахів – цей арсенал «активних заходів» уже застосовано в кількох країнах Європи, включаючи Францію, Німеччину, Польщу та Велику Британію.

Стратегія «чужих рук»

Організувати диверсійні операції в Європі для російських спецслужб не надто складно – вони використовують переважно іноземців, кардинально змінивши методи роботи. Центром вербування стали:

• Білорусь, як найближчий союзник Росії
• Країни Центральної Європи, зокрема Болгарія та Молдова
• Окуповані території України, де створено спеціальні табори «перевірки лояльності»

Офіційно ці табори призначені для перевірки лояльності місцевих жителів до Москви, але справжня мета – масове вербування агентів. Український контррозвідувальний контроль у цих зонах неможливий, що робить їх ідеальними центрами для підготовки диверсантів. Ця методика не нова – її вперше було використано під час війни в Чечні для вербування чеченців.

Два головні напрями російських спецоперацій

Пріоритетними напрямками роботи російських спецслужб стали:

1. Операції саботажу на території європейських країн
2. «Транснаціональні репресії» – цілеспрямоване переслідування політичних емігрантів з Росії

Аналіз Солдатова показує, що з 2023 року ці методи зазнали суттєвої професіоналізації – російські спецслужби адаптують тактику, навчаються на помилках та вдосконалюють координацію між різними відомствами. Особливо тривожним є залучення до цих операцій не лише традиційних розвідників, а й колишніх бойовиків із досвідом війни в Україні.

Франція як особлива мішень

Кремль розглядає Францію з особливою підозрою. За даними Солдатова, російські спецслужби вважають, що саме Париж отримав від західного розвідувального співтовариства завдання стати головним центром із залучення російських перебіжчиків — дипломатів, високопоставлених чиновників, військових та співробітників спецслужб.

Ця недовіра суттєво посилилась після безпрецедентного кроку Франції: у 2023 році країна надала політичний притулок групі дезертирів з російської армії.

«Жодна інша країна, наскільки мені відомо, цього не зробила», — наголошує експерт.

Такий крок Парижу був сприйнятий в Москві як пряме втручання у внутрішні справи Росії та загроза для її військової стабільності.

Фейкові наративи як елемент інформаційної війни

Російське керівництво також культивує переконання, що французькі військові підрозділи таємно беруть участь у бойових діях на території України. Цей наратив перейшов з теоретичних припущень у площину конкретних звинувачень після ракетних ударів по Харкову в січні 2024 року.

Тоді російська сторона офіційно заявила про «ліквідацію групи французьких військових», незважаючи на категоричне спростування Міністерства закордонних справ Франції будь-якої присутності французьких громадян у зоні бойових дій. Такі заяви свідчать про готовність Росії використовувати будь-які інформаційні приводи для компрометації французької позиції щодо України.

Подвійна мета російських операцій

Солдатов зазначає, що російські спецоперації проти Франції переслідують дві стратегічні цілі:

1. Перешкоджання вербуванню нових перебіжчиків з російських силових структур та державного апарату
2. Створення таких внутрішньополітичних проблем для Франції, які б підвищили політичну «ціну» підтримки України та змусили французьке керівництво переглянути свою позицію

Через цей комплекс причин Франція стала одним із пріоритетних напрямків для підривної діяльності російських спецслужб у Європі.

Загроза замахів на європейській території

Ризик замахів і цілеспрямованого політичного насильства на території Франції оцінюється Солдатовим як дуже високий. Це не просто теоретичні припущення — такі операції вже відбуваються в інших європейських країнах. Найпоказовішим прикладом стала спроба вбивства Арміна Паппергера, генерального директора німецького оборонного концерну Rheinmetall, який є одним із ключових постачальників зброї для України.

«Ці ризики є високими. З XIX століття тактика “транснаціональних репресій”, спрямована проти російських вигнанців на іноземній території, завжди була важливою для Москви», — підкреслює експерт.

Стратегія «розширення периметру» захисту

Європейські спецслужби, за словами Солдатова, вже змушені терміново переглядати списки осіб, які потребують державного захисту. Якщо раніше охорона надавалася переважно високопоставленим посадовцям, то тепер до зони ризику потрапляють:

• Керівники підприємств оборонного комплексу
• Промисловці, пов’язані з військовими поставками
• Генерали та офіцери військового командування
• Представники російської політичної еміграції

Таке розширення кола потенційних цілей створює для європейських держав серйозне безпекове навантаження.

Головний стратегічний розрахунок російських спецслужб полягає не стільки у фізичній ліквідації конкретних осіб, скільки у створенні загальної атмосфери небезпеки та вразливості. Це змушує європейські держави:

• Суттєво збільшувати бюджетні витрати на безпеку
• Перерозподіляти обмежені ресурси правоохоронних органів
• Відволікати сили контррозвідки від інших важливих напрямків

«Мета російських служб не тільки вбивати, але й створювати достатньо тривожну ситуацію для французьких спецслужб, щоб підвищити ціну, яку ваша держава платить за захист своїх громадян», — пояснює Солдатов.

Така тактика фактично стає елементом економічної війни, яка має на меті виснажити ресурси країн, що підтримують Україну.

Криза довіри серед західних спецслужб

Політична нестабільність у розвідувальному співтоваристві США, викликана підходом Дональда Трампа до відносин з Росією, створює безпрецедентний розкол в історично міцному союзі західних спецслужб. Андрєй Солдатов вказує на системну проблему, яка виходить далеко за межі звичайних міжвідомчих тертів.

«Розбіжності всередині американських розвідувальних служб, спровоковані зміною позиції Трампа щодо Росії, роблять також складнішою співпрацю між західними спецслужбами», — зазначає експерт.

Ключові союзники США в розвідувальній сфері — Франція, Велика Британія та Канада — опинилися перед складною дилемою. Вони змушені переглядати десятиліттями усталені протоколи обміну інформацією з Вашингтоном.

Конкретно європейські спецслужби стурбовані питанням:

«На якому рівні вони можуть ділитися чутливою інформацією про Росію з американцями, які були партнерами протягом десятиліть?»

Ця ситуація не має прецедентів у післявоєнній історії західного розвідувального співтовариства. Вперше за багато десятиліть партнери США повинні оцінювати ризики, пов’язані з передачею важливої інформації союзникам.

Історичний прецедент як застереження

Солдатов нагадує про тривожний прецедент з першого президентського терміну Дональда Трампа, який виявив нехтування стандартними протоколами безпеки:

«Під час свого першого терміну Трамп дійшов до того, що передав надзвичайно чутливу інформацію російському послу…»

Цей випадок стосувався зустрічі в Овальному кабінеті в травні 2017 року, коли президент Трамп поділився з російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим та послом Сергієм Кисляком високочутливою розвідувальною інформацією, отриманою від ізраїльських спецслужб.

Подібні прецеденти змушують європейських партнерів США діяти з надзвичайною обережністю, що об’єктивно послаблює скоординовану протидію російській загрозі саме в той момент, коли така координація критично необхідна.

Потреба в нових стратегіях безпеки

Традиційна тактика «name and shame» (публічне викриття) російських агентів, яка застосовувалася після втручання Росії у вибори США 2016 року та отруєння Сергія Скрипаля у Солсбері 2018 року, працювала лише один-два роки. Росія адаптувалася, почавши використовувати військових зі спецслужб, для яких розкриття особи та висилка не є проблемою.

Солдатов песимістично оцінює перспективи протидії російським спецслужбам через брак історичного досвіду Європи – під час Холодної війни радянські служби не застосовували тактику диверсій, тому європейські країни не мають напрацьованих методів боротьби з ними. Навіть відкриті судові процеси, як нинішній суд над шістьма болгарами у Великій Британії, які здійснювали шпигунські операції на користь Москви, не здатні стримати цю активність.

Єдиний шлях – інновації та розробка нових моделей безпеки для ефективної протидії сучасним методам підривної діяльності.

Чому це важливо знати

Розвідка Росії вже системно готується до наступного етапу війни — комплексного протистояння з усім Заходом, а не лише з Україною. Інтерв’ю з Андрєєм Солдатовим розкриває критично важливу трансформацію конфлікту, який вийшов далеко за географічні межі України і набув форми глобального змагання спецслужб — нового типу «Холодної війни», але з активним застосуванням гібридних та диверсійних методів.

Це ставить перед європейськими державами завдання безпекової інновації — розробки нових правових інструментів, розвідувальних методик та міждержавних механізмів координації, які б відповідали рівню та характеру сучасної загрози.

Без розуміння цієї фундаментальної зміни характеру протистояння європейська реакція ризикує залишитися фрагментованою, реактивною та, в кінцевому підсумку, недостатньою для захисту стратегічних інтересів демократичного світу.