Ця хроніка починається за п’ять століть до нашої ери, коли китайський радник підсунув правителю 80 коханок, щоб позбутися Конфуція. І завершується в епоху додатків для знайомств, де британські депутати стають жертвами шантажу через Grindr.

Від витончених «ластівок» КДБ до брутальних викрадень Моссаду, від провокацій царської охранки до сучасних політичних інтриг — ці історії показують, як методи компромату еволюціонували, але суть залишається незмінною: використати слабкість людини, щоб змусити її зрадити.

1. 497 рік до н. е. — конфуціанський компромат

Китайське князівство Лу процвітало під керівництвом Конфуція, який обіймав посаду міністра юстиції. Його реформи зміцнювали державу, і це непокоїло сусідів. Тоді радник князівства Ці Лі Цзи вигадав підступний план: він надіслав правителю Лу розкішний «подарунок» — 80 найвродливіших танцівниць.

Розрахунок виявився точним. Князь занедбав державні справи, цілими днями розважаючись у гаремі. Він перестав скликати ради, ігнорував доповіді міністрів. Конфуцій, побачивши марність своїх зусиль, подав у відставку й покинув Лу.

«Я ніколи не бачив нікого, хто любив би чесноту так само, як секс»,

— гірко записав філософ у своїх «Бесідах». Так народився перший в історії задокументований компромат — і він спрацював без жодного шантажу, лише через людську слабкість.

2. 47 рік до н. е. — зваблення Клеопатри

Коли Юлій Цезар прибув до Александрії, він планував анексувати Єгипет. Натомість зустрів Клеопатру — і все змінилося.

«Вона приваблива на вигляд і на слух, має владу підкорювати будь-кого, навіть чоловіка, пересиченого любов’ю, який уже не першої молодості», — писав історик Діон Кассій. У світі, де жінки не мали політичної ваги, Клеопатра перетворила свою красу та інтелект на інструменти влади.

Замість завоювання Цезар отримав союзницю та коханку. Клеопатра зберегла трон і навіть народила сина — Цезаріона, якого намагалася зробити спадкоємцем Риму. Після вбивства Цезаря вона повторила стратегію з Марком Антонієм — знову майже успішно.

Клеопатра не була жертвою компромату. Вона сама була компроматом — живою зброєю, що використовувала слабкості римських полководців для порятунку своєї держави. І майже переписала історію імперії.

3. 900 рік н. е. — підробки Лева VI

Візантійський імператор Лев VI увійшов в історію не лише як «Мудрий», а й як винахідник дезінформації. У війні проти Болгарії та Київської держави (період України-Русі) він не мав переваги на полі бою — тож створив її в головах ворогів.

Імператор наказав виготовити фальшиві листи, нібито написані болгарськими військовими чальниками. У них натякалося на таємні перемовини з Візантією, обіцянки зради за золото. Потім ці листи «випадково» потрапляли до рук болгарського правителя.

«Ці листи, будучи перехопленими, призведуть до того, що їх триматимуть під вартою, або якщо вони самі їх покажуть, їм все одно не довірятимуть», — холоднокровно пояснював Лев VI у трактаті «Військові інституції».

Геніальність плану була в його простоті: неважливо, чи повірить правитель у зраду. Сама підозра паралізує армію. Командири почнуть виправдовуватися, стежити один за одним, боятися діяти. Ворог знищить себе сам — без жодної битви.

4. 1637 рік — шантаж Рішельє

Анна Австрійська була чужинкою у Франції. Іспанська принцеса, видана заміж за Людовіка XIII, який її ігнорував. Самотня жінка під постійним наглядом всесильного кардинала Рішельє. У відчаї вона таємно листувалася з рідним братом — королем Іспанії, з яким Франція вела Тридцятилітню війну.

Але королева переступила межу. У зашифрованих посланнях вона передавала іспанському послу та англійським агентам військові плани Франції, розташування армій, політичні таємниці. Це була державна зрада.

Рішельє чекав слушного моменту. У серпні 1637 року його люди увірвалися в абатство Валь-де-Грас, де королева приймала таємних кур’єрів. Кардинал не показав їй перехоплені листи — лише дав зрозуміти, що знає все. Натякнув на публічний процес, розлучення, ганьбу.

Анна Австрійська зламалася. Вона зізналася в усьому й повністю підкорилася Рішельє. Людовік XIII наказав замовчати скандал. «Афера Валь-де-Грас» стала першим в історії Франції політичним компроматом найвищого рівня — проти самої королеви.

5. 1827 рік — провокації Відока

Ежен Франсуа Відок був колишнім каторжником, який став начальником паризької поліції. Його методи шокували навіть досвідчених суддів.

Відок маскувався під злочинця, знаходив дрібних злодіїв у нетрях Парижу й пропонував «справу». Давав їм ломи для злому, показував багаті будинки, планував пограбування. А коли довірливі злочинці проникали всередину — їх уже чекала поліція.

На суді один із присяжних запитав свідка: «Чи правда, що Відок постачав злодіям знаряддя для злому?» — «Так, я пам’ятаю, як він дав ломика звільненому каторжнику Ламберу, який зараз у Бісетрі», — відповів колишній поліцейський.

Сам Відок не вважав це провокацією. У мемуарах він цинічно пояснював: «Коли людина зіпсована, заманити її в пастку, спокусити здобиччю, яку вона жадає, але не зможе схопити, дати їй понюхати приманку, на яку вона має зловитися — хіба це не справжня послуга суспільству?»

Межа між боротьбою зі злочинністю та її створенням виявилася надто тонкою.

6. 1917 рік — подвійна гра Мати Харі

Маргарета Гертруда Зелле танцювала оголеною в найдорожчих кабаре Парижу під псевдонімом Мата Харі — «око світанку» малайською. Екзотична красуня з Нідерландів видавала себе за яванську принцесу й мала коханців серед вищого командування всієї Європи.

У 1914 році німецький консул у Амстердамі Карл Крамер завербував її за 20 тисяч франків. Код «агент H21». Місія — спокушати французьких офіцерів і видобувати військові таємниці. Але французька контррозвідка зробила їй ту саму пропозицію — шпигувати за німцями.

Мата Харі погодилася на обидві пропозиції. Вона передавала інформацію туди й назад, отримувала гроші з обох сторін, граючи в смертельно небезпечну гру. Німці першими зрозуміли, що танцівниця їх обманює, і навмисно розшифрували її в радіоперехопленні, яке «випадково» потрапило до французів.

15 жовтня 1917 року у фортеці Венсен 12 солдатів розстріляли найвідомішу шпигунку століття. Легенда каже, що перед смертю вона відмовилася від пов’язки на очі й надіслала повітряний поцілунок своїм катам. Їй був 41 рік.

7. 1955 рік — гей-компромат у Москві

Джон Вассалл приїхав до Москви в 1952 році як клерк британського посольства. Молодий, сором’язливий, самотній — він не вписувався в снобістське коло дипломатів і страждав від ізоляції в чужій країні.

Співробітник посольства Михайльський став його першим другом. Він познайомив Вассалла з підпільним гей-середовищем Москви — таємними вечірками у приватних квартирах, де можна було бути собою. Для британця, який усе життя приховував свою орієнтацію (в Англії гомосексуальність була кримінальним злочином до 1967 року), це стало порятунком від самотності.

КДБ чекав три роки. На вечірках Вассалла споювали, підсипали наркотики, а потім фотографували в компрометуючих позах. У 1955 році йому показали знімки й поставили вибір: співпраця або публічна ганьба, в’язниця, кінець кар’єри.

Наступні сім років Вассалл фотографував секретні документи про британську протичовнову оборону мініатюрною камерою «Мінокс». Тисячі сторінок про нові технології виявлення радянських підводних човнів потрапили до Москви. Його викрили лише в 1962 році. Суд призначив 18 років, але через десять Вассалла звільнили за зразкову поведінку.

8. 1957 рік — невдала операція ЦРУ проти Сукарно

Президент Індонезії Сукарно дратував Вашингтон. Він дружив з СРСР, приймав радянську зброю й радників, проголосив політику «неприєднання». ЦРУ вирішило дискредитувати незручного лідера через його відому слабкість — жінок.

План був химерним навіть за мірками Холодної війни. Голлівудський продюсер Роберт Маг’ю, близький до мільярдера Говарда Хьюза, найняв актора-двійника Сукарно та блондинку-порнозірку. Вони зняли відвертий фільм у номері готелю в Лос-Анджелесі. ЦРУ планувало поширити плівку в Індонезії, приписавши її створення КДБ — мовляв, дивіться, ваші «друзі» з Москви знімають компромат на вашого президента.

Але агентство недооцінило Сукарно. Коли чутки про фільм дійшли до Джакарти, президент не розлютився й не злякався. Навпаки — він пишався. За даними The Village Voice від 23 лютого 1976 року, Сукарно замовив собі кілька копій стрічки, особливо тішачись сценою, де його партнерка «випромінювала повноту щастя».

Чоловік, який мав п’ять офіційних дружин і незліченних коханок, сприйняв порнофільм про себе як підтвердження своєї мужності. Операція ЦРУ провалилася найабсурднішим чином — об’єкт компромату перетворив його на предмет гордості.

9. 1959 рік — югославський шантаж родини Руссо

Ежен Руссо служив у французькій розвідці SDECE в Белграді. Його 16-річна дочка закохалася в місцевого красеня — молодого, уважного, романтичного. Вона не знала, що її обранець — агент югославської держбезпеки UDBA.

Коли дівчина завагітніла, «хлопець» зник. Натомість з’явилися інші люди, які запропонували «допомогу» — нелегальний аборт у приватній клініці. Налякана дівчина-підліток погодилася. Вона не підозрювала, що в операційній встановлені приховані камери.

Югославська розвідка отримала страшний козир — відео аборту неповнолітньої. Спочатку шантажували дочку: співпрацюй, або ми покажемо це батькові, знищимо твою репутацію. Потім дійшли до самого Руссо: твоя дочка вже працює на нас, хочеш її врятувати — передавай секрети.

Сім’я потрапила в пастку без виходу. Руссо почав передавати інформацію югославам. У 1969 році французька контррозвідка викрила їх обох. На суді Руссо спочатку зізнався, потім відмовився від свідчень. Його засудили до 15 років в’язниці.

Письменник Жиль Перро розслідував справу й довів, що Руссо став жертвою обставин. Президент Помпіду помилував його через 20 місяців. Але сім’я була зруйнована назавжди — югослави використали найжорстокіший вид компромату: дитину як зброю проти батька.

10. 1963 рік — «фуа-гра» в НАТО

Міхай Караман був зіркою румунської розвідки в Парижі. У 1960 році він отримав майже неможливе завдання — проникнути в штаб-квартиру НАТО на Порт-Дофін. Караман знайшов геніальне в своїй простоті рішення.

Через мережу інформаторів він дізнався про Франсіса Р. — 33-річного клерка в НАТО, який підробляв продажем домашнього фуа-гра. Чиновник купував делікатес у рідному департаменті Ло й перепродавав колегам у Парижі, заробляючи на різниці в ціні.

Караман представився грецьким бізнесменом і став найкращим клієнтом Франсіса. Замовлення сипалися одне за одним — для ресторану, для друзів, для експорту. Потім румун попросив «дрібну послугу»: його компанія розробляє нові методи консервування, чи не міг би Франсіс роздобути якісь матеріали на цю тему?

У серпні 1963 року клерк передав технічний звіт про зберігання продуктів — документ здавався нешкідливим. Караман наполіг заплатити за «консультацію». Наступного разу показав справжнє посвідчення й поставив вибір: співпраця або викриття керівництву НАТО факту продажу секретних документів.

Шість років Франсіс Р. фотографував військові таємниці Альянсу. Навіть коли НАТО переїхало до Брюсселя в 1967 році, він продовжував постачати інформацію. Його заарештували лише в 1969-му. Вся операція почалася з банки фуа-гра вартістю кілька франків.

11. 1964 рік — «ластівка» КДБ проти Дежана

«То що, Дежан, злягаєтесь?» — генерал де Голль не приховував презирства до свого посла в Москві. Моріс Дежан, герой Опору, соратник генерала з часів війни, витончений дипломат — впав у найстарішу пастку розвідки.

Лариса Кронберг-Соболевська була театральною актрисою середньої руки, але КДБ перетворив її на зірку спеціально для Дежана. За свідченням перебіжчика Юрія Кроткова, операцію готували чотири роки. Понад 100 агентів створювали легенду: підставні друзі запрошували на вечірки, режисери «випадково» пропонували ролі, критики писали захоплені рецензії.

Дежан закохався. Літній посол забув про обережність, дружину, дипломатичний протокол. КДБ чекав. Одного дня під час пікніка в підмосковному лісі з’явився «ображений чоловік» Лариси — насправді агент КДБ. Влаштував скандал, побив посла. З’явився «друг» актриси — високопоставлений чиновник Олег Грибанов, насправді генерал КДБ. Пообіцяв владнати проблему.

Три роки Дежан платив за мовчання інформацією. Дрібні деталі переговорів, настрої в посольстві, плітки про колег. Він думав, що контролює ситуацію. У 1964 році британська MI6 передала французам свідчення Кроткова про операцію «Ластівка».

Де Голль викликав Дежана в Париж. Кар’єра зруйнована, репутація знищена. Найвитонченіша спецоперація КДБ Холодної війни коштувала Франції одного з найкращих дипломатів.

12. 1967 рік — «Ромео» Штазі

Маркус Вольф, легендарний шеф розвідки Штазі, винайшов найцинічнішу операцію Холодної війни. З 1958 року він відбирав привабливих агентів-чоловіків і відправляв їх на Захід з єдиним завданням: закохати в себе самотніх секретарок у федеральних установах ФРН.

Операція «Ромео» працювала бездоганно. Агенти місяцями вивчали своїх майбутніх жертв — звички, мрії, комплекси. Потім «випадкова» зустріч, букети, компліменти, освідчення. Самотні жінки середнього віку, які втратили надію на особисте щастя, не могли повірити своєму щастю.

Маргрет Хьоке, секретарка в офісі федерального президента, роками копіювала для «коханого чоловіка» плани НАТО на випадок війни. Леоноре Хайнц із МЗС виносила в сумочці дипломатичну переписку. Вони думали, що допомагають чоловікам у бізнесі — ті просили «глянути документи для роботи».

У 1967 році світ Леоноре обвалився. Під час візиту до Східного Берліну вона випадково побачила свого «Ганса» в уніформі офіцера Штазі. Правда виявилася нестерпною: весь їхній шлюб був операцією, кожне «кохаю» — брехнею, кожна ніч — службовим завданням.

Леоноре повернулася до Бонну й повісилася у власній квартирі. На столі залишила записку: «Я не можу жити, знаючи, що кохання мого життя було фікцією». Операція «Ромео» зруйнувала десятки жіночих доль — це був компромат, де зброєю стали людські почуття.

13. 1986 рік — викрадення Моссаду

Мордехай Вануну працював техніком у надсекретному ядерному центрі в Дімоні, в пустелі Негев. Дев’ять років він фотографував підземні рівні реактора, де Ізраїль таємно виробляв плутоній для бомб. У 1985 році його звільнили — пацифіст і лівий активіст виявився небажаним у святая святих оборонної програми.

Вануну виїхав до Австралії з 60 фотографіями та планом помсти. 12 вересня 1986 року він зустрівся з журналістами Sunday Times у Лондоні й передав сенсацію: Ізраїль має щонайменше 200 ядерних боєголовок. Світ мав дізнатися правду через три тижні.

Моссад діяв блискавично. На вулицях Лондону до Вануну підійшла «Сінді» — білява американська студентка з Флориди. Насправді — агентка Шеріл Бентов. Вона була ідеальною приманкою: молода, красива, захоплено слухала його розповіді про ядерне роззброєння. За тиждень запропонувала: «Поїхали до Риму, моя сестра залишила мені квартиру».

30 вересня 1986 року Вануну прийшов на римську квартиру з квітами. Його зустріли троє агентів Моссаду. Укол снодійного — і він прокинувся вже в трюмі корабля, закутий у ланцюги. 5 жовтня Sunday Times опублікував його викриття. Але Вануну вже судили в Ізраїлі за державну зраду.

18 років в’язниці, з них 11 — в одиночній камері. Перед судом він написав на долоні: «Викрадений в Римі 30.09.86» і показав журналістам. Щоб світ знав: Моссад діє скрізь.

14. 2014 рік — політичний шантаж у Сент-Етьєні

Жиль Артіг був першим заступником мера Сент-Етьєна, респектабельним політиком, противником одностатевих шлюбів. У 2014 році він поїхав до Парижу з молодшим колегою Самі Кефі-Жеромом. Той запросив до готельного номера ескорт-хлопця й таємно зняв їхню близькість на відео.

Три роки запис чекав свого часу. 27 листопада 2017 року Артіга викликали в кабінет мера Гаеля Пердріо. Там його чекали сам мер, директор кабінету П’єр Годефруа та Кефі-Жером з планшетом у руках.

Розмова була записана на диктофон — це стало головним доказом у справі. Артігу змусили дивитися відео, потім почався шантаж. «Як тільки це потрапить у мережу, це вже не шантаж. Це страта», — холодно сказав мер Пердріо. «Думаю, ваші діти від цього не оправляться», — додав Годефруа, натякаючи на неповнолітніх синів Артіга.

Вимога була проста: Артіг має піти з політики й не висувати свою кандидатуру на наступних виборах. Інакше відео опублікують. Артіг підкорився, але через рік подав заяву в поліцію. Виявилося, що на зйомку відео витратили 50 тисяч євро з міського бюджету — гроші списали як «витрати на комунікацію».

Гаель Пердріо та його спільники постануть перед судом у вересні 2025 року. Звинувачення: шантаж, розтрата державних коштів, змова. Мер, який хотів знищити політичного суперника компроматом, сам став обвинуваченим у кримінальній справі.

15. 2020 рік — справа Гріво

14 лютого 2020 року, в День святого Валентина, кандидат у мери Парижу Бенжамен Гріво прокинувся знаменитим — але не так, як мріяв. Його інтимні відео та повідомлення з коханкою Александрою де Таддео з’явилися на сайті Pornopolitique.com.

За публікацією стояв П’єтр Павленський — російський «художник-акціоніст», відомий тим, що прибив свою мошонку до Красної площі. Тепер він жив у Франції як політичний біженець і спав з тією самою Александрою де Таддео, яка зберегла інтимні відео Гріво.

Павленський заявив, що діяв з ідейних міркувань: хотів «викрити лицемірство» Гріво, який публічно захищав «традиційні сімейні цінності», маючи дружину й трьох дітей. Насправді атака була надто вчасною — Гріво вважався головним кандидатом від партії Макрона й мав усі шанси стати мером Парижу.

Гріво зняв свою кандидатуру того ж дня. Пізніше з’ясувалося, що Павленський планував аналогічну атаку на главу МВС Крістофа Кастанера — теж через Александру де Таддео. Схема була однаковою: спокусити політиків, зберегти компромат, знищити кар’єри.

У жовтні 2023 року французький суд засудив Павленського до шести місяців в’язниці. Але Гріво в політику не повернувся — він остаточно пішов у 2021 році. Російський «художник» із кримінальним присудом залишився у Франції. Метод КДБ спрацював у самому серці Європи.

16. 2024 рік — Grindr-шантаж у Британії

Вільям Врегг, 36-річний депутат-консерватор британського парламенту, став жертвою найсучаснішого виду шантажу. У березні 2024 року він познайомився з чоловіком на Grindr — популярному ЛГБТ-додатку. Обмінявся інтимними фото. Не зустрічався особисто — просто флірт у месенджері.

Незнайомець виявився шантажистом. Спочатку ласкаві повідомлення змінилися вимогами: давай контакти колег-політиків, інакше твої фото побачить вся країна. Врегг панікував — він щойно публічно заявив про свою орієнтацію, але інтимні знімки могли зруйнувати кар’єру.

«Я передав кілька номерів, не всі. Я сказав йому зупинитися», — зізнався Врегг журналістам The Times 5 квітня 2024 року. Він видав телефони 12 людей: депутатів-консерваторів, їхніх помічників, політичних журналістів. Шантажист писав їм від імені «Чарлі» чи «Абі», демонстрував обізнаність з їхніми кар’єрами, пропонував «співпрацю».

«Я хвилювався, бо в нього були компрометуючі речі на мене. Він не хотів залишити мене в спокої», — виправдовувався депутат. Коли історія спливла, він негайно подав у відставку з усіх партійних посад.

Британська контррозвідка так і не встановила особу шантажиста — підозрюють, що діяла іноземна спецслужба. Операція показала вразливість сучасних політиків: для компромату більше не потрібні агенти-спокусники чи приховані камери. Достатньо смартфона й людської самотності.

Чому це важливо знати

Для України, яка воює з Росією, історія компроматів — це не розвага, а інструкція з виживання.

Кремль використовує компромат як зброю вже століття. КДБ створив цілі відділи для вербування через шантаж. Путін, колишній офіцер цієї служби, зробив компромат державною політикою. «Досьє» на політиків, «зливи» особистих даних, секс-скандали перед виборами — це стандартний російський набір для дестабілізації країн.

Україна відчула це на собі. Спроби дискредитувати військове командування через фейкові «розслідування». Атаки на політиків, які підтримують ЗСУ. Шантаж дипломатів перед важливими переговорами. Вербування чиновників через компромат для передачі даних про оборону. Кожен такий випадок — це спроба зламати країну зсередини.

Але історія вчить і захисту. Британці після скандалу з Вассаллом створили систему психологічної підтримки дипломатів. Французи після справи Дежана посилили контррозвідку в посольствах. Ізраїль після витоку Вануну переглянув систему допусків до секретів.

Знання методів ворога — половина перемоги. Коли розумієш, як працює компромат, легше захиститися. Коли знаєш історію провалів інших, не повториш їхніх помилок. Коли бачиш, що ці методи використовувалися століттями — не панікуєш від чергової спроби шантажу.

Війна йде не лише на фронті. Кожен український політик, дипломат, офіцер — потенційна мішень для компромату.