The Atlantic: Як Трамп перетворює республіканців на автоматів
Після несподіваного розвороту Дональда Трампа у питанні підтримки України, Республіканська партія продемонструвала приклад політичної автоматизації, коли провідні політики майже миттєво повторили нову лінію, відмовившись від попередніх переконань. Стаття Джорджа Пекера для The Atlantic показує, як лідери партії трансформуються у слухняних виконавців волі Трампа, втрачаючи самостійність мислення.
“Америка не ворог Росії. Америка ворог України” — таку думку озвучили спікер Палати представників Майк Джонсон, держсекретар Марко Рубіо і сенатор Ліндсі Грем після зустрічі Трампа з Володимиром Зеленським. Ще зранку того ж дня ці ж самі політики називали українського президента героєм. “Це було як у Орвелла: змінити ворога посеред фрази, не перериваючи синтаксису”, — пише Пекер, порівнюючи з “1984”.
Замість пояснення нової політики, вони просто повторили команду. “Зеленський повинен підкоритись — або піти у відставку”, — сказали Джонсон і Грем. Вони не обґрунтовували зміну позиції. Просто виконували роль “людських машин”.
Пекер посилається на філософа Анрі Бергсона, який вважав смішними ті людські дії, які нагадують роботу механізмів. Коли політики відмовляються від реального мислення й повторюють заготовлені тези, вони перетворюються на “автоматів у костюмах”.
Кожен з них має свій механічний стиль. Грем із задоволенням перекидається з однієї позиції на іншу. Джонсон виглядає як проста людина, що намагається не зіпсувати сценарій. А Рубіо, відомий захисник демократії, пережив внутрішню кризу — його “тіло ніби вгиналось у диван під тягарем компромісу”. Але й він адаптувався: вже через кілька днів публічно атакував Зеленського.
Трамп, пише автор, використовує цю модель як ритуал приниження. “Він змушує оточення говорити абсурд — щоб зламати волю та прив’язати до себе”. І, що гірше, автоматизація працює. Політики не просто бояться — вони швидко забувають, що мали іншу думку. Їхні риси обличчя розслабляються, мова стає впевненішою: свідомість відключено, режим “служіння” активовано.
Трамп єдиний, хто говорить щиро — його зневага до України, Європи й демократії автентична. “Його рішення зупинити постачання зброї не є політикою ізоляціонізму. Це — бажання, щоб Росія перемогла”, — наголошує Пекер. Його симпатія до Путіна щира, так само як і презирство до Зеленського.
Ідеї реалізму не пояснюють дій Трампа: немає нічого раціонального в тому, щоб допомагати ворогу, руйнувати альянси, знищувати порядок, що забезпечив 80 років стабільності. Це не реалізм — це “поклоніння силі”.
Втім, як свідчить опитування More in Common, більшість американців не погоджуються з Трампом: дві третини підтримують Україну, навіть серед республіканців більшість вважає Путіна диктатором. Ці дані дають надію.
“Хоча еліти наполягають, що сила — це правда, більшість американців ще не відмовились від понять правильного і неправильного”, — пише Пекер.
Чому це важливо знати
Ця стаття — діагноз не тільки американській політиці, а й усім демократіям, де влада концентрується в руках однієї людини. Якщо суспільство не захищає правду, цінності й інститути — політики стають автоматами. Україна в цьому контексті — не лише жертва агресії, а й лакмусовий папірець для демократій: чи вистоять вони перед приниженням, страхом і спокусою сили.
