Мільйон прослуховувань за місяць

Velvet Sundown стали сенсацією Spotify завдяки штучному інтелекту — повідомляє The Washington Post. 5 червня 2025 року невідомий гурт випустив дебютний альбом “Floating on Echoes”, який за два тижні потрапив до плейлистів із сотнями тисяч збережень. Їхня антивоєнна композиція “Dust on the Wind” між 29 червня та 1 липня очолила щоденний чарт Viral 50 у Британії, Норвегії та Швеції.

За місяць гурт набрав понад мільйон щомісячних прослуховувань. Була лише одна проблема: схоже, Velvet Sundown взагалі не існували в реальності.

Музиканти-привиди з ідеальними обличчями

Жодних слідів учасників гурту в інтернеті знайти не вдалося. Фотографії виглядали неприродно гладкими, вокал звучав механічно-душевно, а тексти нагадували набір антивоєнних кліше. Для багатьох, хто стежив за стрімким злетом групи (у червні вони встигли випустити два альбоми, а третій анонсували на середину липня), Velvet Sundown здавалися класичним рок-обманом.

У суботу гурт нарешті розкрив карти. У біографії на Spotify з’явилося визнання: музику створено за допомогою штучного інтелекту “під керівництвом людської творчої візії”.

“Це не обман — це дзеркало. Тривала мистецька провокація, покликана кинути виклик межам авторства, ідентичності та самого майбутнього музики в епоху ШІ”, — йдеться в заяві.

Троль видав себе за речника неіснуючого гурту

Визнанню передували майже три тижні спекуляцій і плутанини. Коли Velvet Sundown почали привертати увагу медіа, хтось під псевдонімом Ендрю Фрелон (Andrew Frelon) оголосив себе речником гурту й надав Rolling Stone суперечливу інформацію про використання ШІ.

The Washington Post спілкувалася з Фрелоном (це прізвище перекладається з французької як “шершень”) минулого тижня, але не змогла підтвердити його причетність до проєкту. Наступного ранку Фрелон, який представився експертом із веб-безпеки з Квебека, у довгому пості на Medium зізнався: він не має жодного стосунку до музики Velvet Sundown. Чоловік просто видавав себе за гурт у Twitter, щоб тролити обурених використанням ШІ.

“Я б не здогадався, що це фейк”

Правдоподібність музики свідчить про шаблонність сучасного року, вважають експерти. Коли Стівен Гайден, автор книги “Twilight of the Gods: A Journey to the End of Classic Rock”, почув “Dust on the Wind”, він подумав, що це може бути пародія на типові лос-анджелеські гурти, які грають м’який рок.

“Є багато таких гуртів, які намагаються взяти сутність фолк-року кінця 60-х — початку 70-х і відтворити її максимально точно”, — сказав Гайден у телефонній розмові. “Якби ви просто включили мені [“Dust on the Wind”] без жодного контексту, я б не мав причин думати, що це фейк. Я б подумав, що це дуже вторинний гурт, який зробив цілком слухабельну пісню”.

“Вони забирають хліб у музикантів”

Використання ШІ обурило багатьох, особливо слухачів на кшталт Джеймі Джонса — інженера-електрика з Манчестера, який натрапив на музику через алгоритми стрімінгу. Коли “Dust on the Wind” з’явилася в його щотижневій добірці Discover Weekly, він був упевнений, що пісню виконують люди. Тепер Джонс сподівається, що Spotify не додаватиме ШІ-пісні до плейлистів без відповідного маркування.

“Якщо вони додають до плейлиста п’ять пісень від одного ШІ-гурту, і Spotify знає, що це ШІ, вони забирають хліб у людей, які намагаються заробити на життя в цьому бізнесі”, — каже Джонс. “Це дуже неправильно”.

Spotify не відповів на запит про коментар.

Від йоги до свамп-року

Не всі так категоричні. Байрон де Марсе з Оклахоми, інструктор йоги, часто шукає музику для занять в Instagram. Він вперше почув “Drift Beyond the Flame” від Velvet Sundown у відео, де хтось танцював. Незабаром він включив пісню до програми йоги, не підозрюючи про ШІ.

“У неї емоційний тон, тому вона добре підходить для завершення силової йоги або віньяси, коли ви глибоко розтягуєтеся”,

— каже де Марсе, який планує й надалі використовувати композицію на заняттях.

Поза філософськими питаннями про ШІ, успіх Velvet Sundown — це дивне свідчення незгасної привабливості класичного року. Тут є всі поверхневі ознаки жанру: тексти про чоботи, свободу та прапори, що майорять. Якщо примружитися, “Drift Beyond the Flame” може зійти за невидану пісню з альбому Ніла Янга “Harvest”, а “Rebel Shout” не так далеко від кавера Bad Company.

“Нічого надихаючого”

На плейлисті “Vietnam War Music” у Spotify, де з’являються пісні гурту, вся дискографія Velvet Sundown сусідить із цілими 19 піснями легендарних свамп-рокерів Creedence Clearwater Revival. Стю Кук, басист CCR, не вважає, що Velvet Sundown гідно представляють музику його епохи.

“Я просто не можу змиритися з тим, наскільки нудний цей гурт. У всьому цьому просто немає нічого надихаючого”, — каже Кук. “У якомусь дивному сенсі я влещений, що вони включають аспекти того, що представляє Creedence, у свої ШІ-зусилля, хто б там не стояв за всім цим. Як на мене, це нічим не нагадує Creedence”.

Чому це важливо знати

Вибухова популярність Velvet Sundown засвідчує: штучний інтелект уже здатен створювати комерційно успішну музику, яку навіть досвідчені критики сприймають як “справжню”. Для України це дзеркало викликів, які постануть не лише перед музичною індустрією, а й перед усією культурною екосистемою.

У контексті війни, коли культурна ідентичність є частиною спротиву, втрата авторства й автентичності на користь алгоритмів може стати загрозою. З іншого боку, ШІ дає нові інструменти для створення мистецтва і, можливо, для міжнародного прориву українських музикантів — якщо ми не просто копіюватимемо стилі, а інтегруватимемо глибокі сенси, емоції та справжні переживання.

Цей кейс — нагадування, що боротьба за майбутнє музики — не лише технічне питання, а культурне та етичне. І в ній потрібні чітка позиція, прозорість і критичне мислення.