Чому розумні люди вірять у дезінформацію і як це змінити
Проблема дезінформації у США — глибока й системна, вважає професор психіатрії Каліфорнійського університету в Сан-Франциско Джозеф П’єр (Joseph Pierre, MD), пише Phys.org.
У своїй новій книжці «False: How Mistrust, Disinformation, and Motivated Reasoning Make Us Believe Things that Aren’t True» («Фальшиве: як недовіра, дезінформація та упереджене мислення змушують нас вірити у неправду») він пояснює, чому навіть розумні, психічно здорові люди схильні вірити фейкам.
П’єр десятиліттями працював з людьми, які мають справжні психотичні марення. Але, за його словами, фальшиві переконання не обов’язково свідчать про психічну хворобу. Багато здорових людей вірять у фейки, бо так влаштована інформаційна екосистема.
«Ми живемо в епоху, коли люди не погоджуються навіть щодо фактів — не тому, що вони “зомбовані”, а тому що довіряють різним джерелам інформації», — каже П’єр.
Хибна діагностика жертв фейків
Популярні медіа часто зображують людей, які вірять дезінформації, як «психічно хворих», «наївних» або «зомбованих». П’єр стверджує: це помилка.
«У моїй книжці я наголошую, що винні не лише індивідуальні фактори. Винен світ, у якому ми живемо сьогодні. Винен спосіб, у який ми взаємодіємо з інформацією», — пояснює вчений.
Модель 3М: недовіра, дезінформація, упереджене мислення
П’єр розробив просту модель для розуміння механізму формування фальшивих переконань. Вона включає три компоненти:
1. Недовіра
«Я говорю конкретно про недовіру до основних джерел інформації, авторитетних інституцій і наукової експертизи. Багато людей, які приймають фальшиві переконання, роблять це через недовіру до авторитетних джерел інформації», — пояснює П’єр.
Коли люди не довіряють офіційним джерелам, вони стають вразливими до різних форм дезінформації.
2. Дезінформація
За останні 50 років медіаландшафт кардинально змінився. Дерегуляція кабельного телебачення та інтернет-бум створили ситуацію, коли «недостовірні джерела інформації розташовані поруч із достовірними». Це часто робить неможливим розрізнення правди від брехні.
3. Упереджене мислення
«Ми вразливі до віри у неправдиву інформацію через недовіру та дезінформацію, але що визначає, повіриш ти дезінформації чи ні? Багато що залежить від наших соціальних ідентичностей і груп, до яких ми належимо», — каже дослідник.
Приклад: до пандемії COVID-19 ставлення до вакцинації майже не залежало від політичних поглядів. Сьогодні партійна приналежність часто визначає, чи довіряє людина науці — у кожної ідеологічної групи є чіткий «список» того, у що слід вірити, а у що ні.
«Підтвердження упередженості на стероїдах»
П’єр описує сучасний стан як «confirmation bias on steroids» («підтвердження упередженості на стероїдах»).
«Коли я був дитиною у 70-х, щоб знайти інформацію, я йшов до бібліотеки та брав книжку або консультувався з енциклопедією. Сьогодні ми беремо телефони та вводимо запитання у пошукову систему, але алгоритми пошуку та соціальних мереж запрограмовані давати нам інформацію на основі наших попередніх пошуків», — пояснює вчений.
Результат: навіть ідентичні пошукові запити дають різні результати різним людям.
«Підтвердження упередженості — це те, що робить наш мозок: ми вже схильні до інформації, яку хочемо побачити, але алгоритми, які ми використовуємо для пошуку інформації сьогодні, також налаштовані на посилення того, у що ми віримо — це подвійний удар», — додає П’єр.
Як розмовляти з людиною, яка повірила у фейки
П’єра часто запитують: «Як мені спілкуватися зі складним дядьком на наступному сімейному обіді?»
Його перша відповідь: яка ваша мета? Часто люди кажуть:
«Я хочу сказати йому, наскільки він помиляється».
«Якщо це так, вибачте, але ви навряд чи досягнете успіху. Ви не можете починати з цього місця», — попереджає психіатр.
Стратегія ефективного діалогу
П’єр радить слідувати моделі 3М і починати з побудови довіри:
«Я можу почати розмову словами: “Мені дуже цікаво те, у що ви вірите. Розкажіть мені більше про це”».
Якщо він чує щось незвичайне, то запитує:
«Розкажіть, чому ви у це вірите?» або «Де ви про це почули?»
Після вислуховування відповіді він може додати:
«О, це цікаво». Чому? «Тому що це співчутливий спосіб слухати та сигналізувати, що я справді хочу зрозуміти».
Довгострокова гра
«Переконання вашого складного дядька на День подяки — це довгострокова гра?» — запитують П’єра.
«Абсолютно. Підсумок: ми живемо в епоху, коли люди не погоджуються щодо фактів, і це не тому, що люди “божевільні” чи “дурні”. Це справді тому, що ми покладаємося на різні інформаційні джерела», — відповідає він.
«Якщо ми збираємося вибиратися з цього, ми маємо будувати довіру і маємо розуміти, що є джерелами людей».
Рецепт для «пост-правдивого» світу
П’єр пропонує три стратегії для повернення до істини:
Інтелектуальна скромність
«Ми визнаємо, що можемо помилятися».
Когнітивна гнучкість
«Ми не лише визнаємо, що можемо помилятися, але й готові слухати інші точки зору та, можливо, змінювати свою думку».
Аналітичне мислення
«Це не означає бути особливо розумним. Це означає, що замість поспішних висновків ми робимо паузу та запитуємо: “Чи правильний цей заголовок новин?” Можливо, він помилковий. Можливо, мені варто, наприклад, прочитати статтю перед ретвітом. Це справді про розуміння нашої власної вразливості до фальшивих переконань, перш ніж ми зможемо спробувати взаємодіяти з іншими людьми».
Чому це важливо знати
Україна сьогодні веде війну не лише на полі бою, а й у сфері інформації. Дезінформація — ключова зброя Росії, і навіть розумні, критично налаштовані люди можуть підпадати під її вплив.
Робота Джозефа П’єра показує, що боротьба з фейками — це не питання «освіти» чи «інтелекту», а питання довіри, мислення й спілкування. Для українських медіа, освітян і лідерів думок — це сигнал: перемога у війні за правду можлива лише тоді, коли ми не стигматизуємо людей, а допомагаємо їм мислити гнучко і відповідально.
