Пам’ять як машина часу: підліток із феноменальною здатністю «подорожувати в часі»
У журналі Neurocase опубліковано унікальне дослідження випадку дівчини-підлітка, яка володіє рідкісним феноменом — гіпертимезією, або надзвичайно детальною автобіографічною пам’яттю (HSAM). Це перше комплексне дослідження того, як люди з цим станом пригадують особисті події з минулого та уявляють майбутні.
Незвичайний дар пам’яті
Для більшості з нас життєві спогади — як піщинки, що вислизають крізь пальці, поки ми намагаємося втримати бодай щось. Але для кількох рідкісних людей емоційні події чіпляються до свідомості, мов павутиння, і позбавитись їх майже неможливо.
У всьому світі зафіксовано менше сотні людей із такою здатністю — відтворювати власні спогади з точністю до дати та найдрібніших деталей. Дівчина-підліток, яку дослідники називають TL для збереження анонімності, з раннього дитинства може «ментально подорожувати» крізь час. Вона не просто згадує минуле — вона переживає його знову. І не просто уявляє майбутнє — вона відчуває його так, ніби воно вже відбулося.
«У цих людей, яких називають гіпертимезіками, спогади ретельно індексуються за датами», — пояснює нейропсихолог Валентина Ла Корт із Паризького університету Сіте, провідна авторка дослідження.
«Деякі з них можуть детально описати, що робили 6 липня 2002 року, і знову пережити емоції та відчуття того дня».
Відкриття надздібності
З дитинства TL могла ментально подорожувати до своїх спогадів, переживаючи їх у яскравих деталях, часто з різних кутів зору, ніби вона була всюдисущою на місці події.
Коли TL було 8 років, вона розповіла про цю здатність друзям. Не в змозі уявити, про що вона говорить, вони звинуватили її у брехні.
«Вона усвідомила, що її розум функціонує нетипово, і з остраху здаватися дивною розповіла про це родині лише в 16 років», — пишуть Ла Корт і її колеги.
У 17 років TL вирішила поділитися своєю історією з широким світом.
«Біла кімната» та інші простори свідомості
Пам’ять TL організована як архітектурна споруда. У центрі — велика прямокутна біла кімната з низькою стелею, схожа на бібліотеку особистих спогадів.
Ця ментальна кімната працює за принципом справжньої бібліотеки: кожен момент життя має своє місце в складній каталожній системі. Усі іграшки, які вона коли-небудь мала, стоять на полицях з бірками — назва, дарувальник, дата. Сімейні фотографії, які вона запам’ятала до найдрібніших деталей, можна переглядати, як альбоми. Улюблені книги чекають на ментальних полицях — TL може взяти будь-яку для заспокійливого читання.
Спогади впорядковані хронологічно, але їхня чіткість залежить від давності. «Грубо кажучи, — зазначається в дослідженні, — TL могла розрізнити дні минулого місяця, місяці останніх двох років і лише роки для давніших спогадів».
Болісні переживання TL не може забути, як це роблять інші. Вона складає їх у спеціальну скриню всередині білої кімнати. Там зберігається спогад про смерть дідуся.
До білої кімнати прилягають інші простори — емоційні притулки:
— «Крижана кімната» — куди вона йде охолонути, коли охоплює гнів
— Маленька порожня «кімната проблем» — простір без відволікань для розв’язання складних завдань
— «Кімната солдатів» — з’явилася після від’їзду батька на військову службу, пов’язана з почуттям провини
Примітно, що факти та наукові знання без емоційного забарвлення працюють за іншим принципом. TL називає їх «чорними спогадами» — на відміну від яскравих особистих переживань, вони потребують свідомих зусиль для запам’ятовування.
Тягар надпам’яті
Хоча дослідження TL не зосереджується на труднощах її феноменальної пам’яті, інші люди з гіпертимезією описують зворотний бік дару. Для них потік спогадів — це «безупинний, неконтрольований та автоматичний» процес, від якого неможливо сховатися.
Лише одиниці з носіїв HSAM наважилися поділитися своїм досвідом у наукових публікаціях — можливо, саме через виснажливість постійного пригадування.
Питання для науки
«Важко узагальнювати висновки щодо гіпертимезії, оскільки вони ґрунтуються лише на кількох випадках. Чи впливає старіння на спогади цих людей? Чи залежать їхні здібності до ментальних подорожей у часі від віку? Чи можуть вони навчитися контролювати накопичення спогадів?» — запитує Ла Корт.
«У нас багато питань, і все ще належить відкрити. Попереду чекає захоплюючий напрям досліджень».
Чому це важливо знати
Розуміння механізмів гіпертимезії відкриває нові можливості для науки про пам’ять та ідентичність. Дослідження TL допомагає зрозуміти, як мозок кодує, відновлює або відкидає спогади з нашого життя, формуючи відчуття особистості та безперервності.
Для української аудиторії це дослідження має особливий контекст. У час війни пам’ять і колективна ідентичність відіграють ключову роль: від здатності зберігати травматичний досвід залежить, як суспільство осмислює втрати й формує майбутнє. Вивчення феномену надпам’яті може допомогти у розробці нових підходів до лікування посттравматичних розладів та психотерапії, де контроль над спогадами стає способом відновлення внутрішньої рівноваги.
