Zhongguo: не таке давнє, як здається

Хоча термін Zhongguo з’явився щонайменше 3000 років тому, він не означав «Китай» у сучасному розумінні. За часів династії Чжоу (з 1046 р. до н.е.) Zhongguo стосувався лише «держав центральних рівнин» — території навколо басейну річки Хуанхе, де виникли перші царства майбутньої китайської цивілізації.

Упродовж більшої частини китайської історії Zhongguo зазвичай означав «столицю» або «територію навколо столиці», хоча іноді й «китайську цивілізацію загалом». Традиційна китайська держава почала регулярно називатися Zhongguo лише приблизно з XVI століття.

Як імперії створювали ілюзію єдності

Послідовні китайські імперії, починаючи від династії Чжоу, легітимізували себе як спадкоємців єдиної держави — незалежно від того, чи повалили вони попередників силою (як маньчжурська Цін скинула Мін), чи прагнули стати наступниками давніх імперій (як династія Суй).

З появою національної держави як базової одиниці геополітики в XIX столітті китайські інтелектуали заднім числом проголосили Китай єдиною нацією, що існувала тисячоліттями. Але насправді те, що ми називаємо Китаєм, було набагато більш плинним поняттям — відчуттям спільної культурної спадщини, що зберігалося через різні політичні устрої та правителів.

Цікаво, що межі «китайського світу» постійно розширювалися. Сучасників Конфуція в епоху Воюючих царств (475-221 рр. до н.е.) шокувала б думка, що жителі Юньнані, приєднаної лише в XIII столітті, належать до китайської цивілізації.

Хуа, Хуася і «Піднебесна»

До поширення Zhongguo існували інші терміни для позначення китайської цивілізації:

Hua (華) — буквально «квітка» або «цвіт», на практиці означало «цивілізований». Це слово відрізняло китайців від так званих варварських народів, які не мали спільної спадщини філософії, ідей правління та писемності.

Huaxia (華夏) — приблизно «цивілізований світ», історично найпоширеніший термін для позначення китайської цивілізації.

Tianxia (天下) — «все під Небом», могло означати як космічний порядок, так і геополітичну систему з Китаєм у центрі.

Tianchao (天朝) — «Піднебесна імперія». У XIX столітті європейці та американці часто називали Китай «Celestial Empire», а китайців — «Celestials».

Нерчинський договір і міжнародна легітимація

Парадоксально, але широке поширення терміну Zhongguo припало на один із найслабших періодів Китаю. Маньчжурська династія Цін почала використовувати його в державних документах з XVII століття, коли розпочалася взаємодія з іншими світовими імперіями.

Ключовим моментом став Нерчинський договір 1689 року між Російською та Цінською імперіями. Документ був написаний п’ятьма мовами, і в китайській версії використовувався саме термін Zhongguo. Це створило прецедент для міжнародної дипломатії.

Пошук імені для нації

До XIX століття назва країни стала не просто політичним чи географічним, а геополітичним питанням. Китайські інтелектуали гостро усвідомлювали низький статус своєї країни в світовому порядку, де домінували європейські імперії.

«Наша найбільша ганьба в тому, що наша країна не має назви. Назви, які люди зазвичай використовують — такі як Ся, Хань чи Тан — це все титули минулих династій»,

— писав відомий реформатор Лян Цічао в 1900 році.

Відповіддю став Zhongguo — термін, уже закріплений у документах Цін, але прийнятий майже повсюдно до 1920-х років. Разом із ним з’явився термін Zhōngguó rén (中国人) — «китайці» — для позначення як ханьців, так і інших народів Китаю.

Єдність, яку передбачав Zhongguo, була особливо важливою після падіння династії Цін у 1911 році, коли Китай розпався на володіння місцевих воєначальників. Далекий від ознаки зарозумілості, цей термін був виразом надії — серед мільйонів смертей у громадянській війні, а потім жахів японської окупації, він натякав на те, що єдина китайська держава знову постане.

Тайвань: альтернативне бачення спадщини

Сьогодні ця держава існує — майже. Існування Тайваню як іншого Китаю продовжує дратувати Пекін. Самі тайванці глибоко розділені й неоднозначно ставляться до власних зв’язків із китайською спадщиною, як показують соціологічні опитування.

Один зі способів вираження цього — відмова визначати себе як Zhōngguó rén. Цей термін тепер вважається застарілим і маркером прихильності до материка. Для тайванців наявність і цінування спільної культурної спадщини не означає, що вони мають схилити коліна перед Пекіном.

Чому це важливо знати

Питання про назву Китаю — це не просто лінгвістика, а геополітика. Воно показує, як імперії, колоніалізм і модернізація створили сучасний образ Китаю як єдиної цивілізації. Цей образ формує політику Пекіна та його територіальні претензії — зокрема щодо Тайваню, Південнокитайського моря чи концепції «єдиного китайського народу».

Для України, яка також формує власну ідентичність в умовах воєнної агресії, важливо розуміти, як мовні та символічні терміни можуть ставати інструментами легітимізації геополітичних амбіцій. І навпаки — як плюралістичні підходи (на кшталт тайванського) можуть стати шляхом до відокремлення культури від домінування однієї держави.