Попри юридичні бар’єри, він зламав систему через тиск, погрози й політичне насильство.

Прапор над банком: перший день диктатури

30 січня 1933 року, у день свого призначення, Адольф Гітлер уже отримав скаргу від голови Рейхсбанку Ганса Лютера. Штурмовики СА без дозволу увірвалися в будівлю банку й вивісили свастику. Лютер нагадав Гітлеру, що це незаконно. «Це революція», — відповів той. Наступного дня прапор зник, але тиск лише починався.

Ганс Лютер: людина, яка врятувала марку двічі

Ганс Лютер — не політик, а центральний банкір, який врятував Німеччину від гіперінфляції 1923 року. Як колишній канцлер, міністр фінансів і обережний стратег, він дотримувався «золотого правила» банківської справи: борги країни ніколи не повинні перевищувати її зобов’язань. Лютер вірив, що довіра до валюти будується на стабільності, а не на партійній лояльності.

До приходу Гітлера він уже пережив трьох канцлерів. Його принциповість проявилася на економічному форумі в Дюссельдорфі в листопаді 1932 року, де він виступив після Карла Шмітта — правника, який згодом обґрунтує диктатуру Гітлера та Нюрнберзькі закони. Тоді Лютер підкреслив:

«Правова стабільність — це фундамент усього економічного життя».

Фортеця закону проти революції

Згідно із законом 1924 року, уряд не мав права звільняти президента Рейхсбанку — це могла зробити лише міжнародна рада банку з 14 членів, включаючи сімох іноземних банкірів та економістів. Навіть президент Гінденбург міг лише підтвердити призначення, але не звільнити голову центробанку.

100 мільйонів замість мільярдів: відмова, яка стала вироком

У березні 1933 року, після виборів і початку масштабного переозброєння, Гітлер запросив Лютера до себе. Канцлер два години пояснював необхідність військової програми, а потім прямо запитав:

«Скільки грошей може надати Рейхсбанк?»

Лютер відповів: 100 мільйонів рейхсмарок — менше однієї двадцятої від того, що просив Гітлер. Канцлер був приголомшений і перепитав. Відповідь не змінилася. Пізніше Лютер зазначав, що підготовка до «масового вбивчої отрути війни» не входила до його арсеналу економічних ліків.

«Альтернативні методи»: коли закон програє силі

Гітлер визнав, що не має законної влади звільнити Лютера. Але як новий «бос» країни, він мав доступ до значних альтернативних джерел влади, які не вагатиметься застосувати «безжально», якщо цього вимагатимуть інтереси держави. Для Лютера, якого в квітні 1932 року поранили двоє нападників на Потсдамському вокзалі через незгоду з його валютною політикою, ця загроза була цілком реальною.

16 березня 1933 року Лютер подав у відставку, підкреслюючи в листі до Гінденбурга, що незалежність Рейхсбанку має бути збережена «заради німецької держави, її народу та економіки».

На місце Лютера Гітлер негайно призначив Г’ялмара Шахта — колишнього голову Рейхсбанку, який став ключовим союзником нацистів у фінансових колах. На те саме питання про обсяги фінансування, яке раніше поставило Лютера в глухий кут, Шахт відповів без вагань: Рейхсбанк надасть стільки грошей, скільки потрібно.

Іронія долі полягала в тому, що згодом навіть Шахт розчарувався в нацистській диктатурі й опинився в концтаборі. Його доля довела: коли закони не діють, навіть відданість режиму не гарантує безпеки.

Чому це важливо знати

Історія Ганса Лютера показує, що станеться, коли незалежна фінансова система зіштовхується з авторитарним режимом. У 1933 році Рейхсбанк мав усе: юридичну автономію, міжнародну раду директорів і конституційний захист. Однак режим, готовий застосувати насильство, легко зламав ці бар’єри.

Для України, яка зміцнює власні інституції під час війни, цей урок особливо важливий. Незалежність центробанку чи суду — це не просто рядки в законі. Це політична культура, яка має захищати чиновників від тиску. Це суспільство, готове стати на захист своїх інституцій. Це міжнародна підтримка, яка не дозволить їх зруйнувати.

Гітлеру знадобилося лише 53 дні, щоб демонтувати Веймарську демократію. Незалежні інституції впали першими — і з ними впала вся система стримувань і противаг. Коли центробанк втратив автономію, диктатура отримала необмежене фінансування для війни.