Чутки як вірус революції

Влітку 1789 року, Францію охопила хвиля моторошних чуток. Селяни переказували один одному: аристократи найняли банди розбійників, які спалюють врожай, грабують села та вбивають усіх, хто чинить опір феодальній владі.

Жодна з цих історій не мала під собою реальної основи. Але страх виявився потужнішим за правду.

Охоплені панікою селяни озброювалися косами й вилами, формували загони самооборони, а потім — і це головне — штурмували замки своїх сеньйорів. Їхньою метою були не скарби, а папери: земельні реєстри, боргові книги, феодальні хартії — усі документи, що століттями закріплювали кріпацьку залежність. Тисячі таких паперів полетіли у вогонь.

Цей стихійний вибух народного гніву став поворотним моментом Французької революції. Те, що почалося як боротьба буржуазії за політичні права, переросло в повалення всього старого порядку — монархії, феодалізму, станової системи. Великий страх перетворив політичну кризу на соціальну революцію.

Епідеміологія замість історіографії

Ідея дослідження народилася випадково. На науковій конференції зустрілися троє вчених з різних галузей: економіст Антуан Парен з Університету Париж VIII, фізик Стефано Заппері та патолог Катерина Ла Порта з Університету Мілана. Коли Парен поділився планами вивчити механізм поширення чуток під час Великого страху, Ла Порта миттєво відреагувала:

«Чому б не використати техніки, які ми застосовуємо для вивчення епідемій?»

За основу взяли фундаментальну працю французького історика Жоржа Лефевра 1932 року — скрупульозне зібрання листів, донесень та інших документів епохи, що фіксували шлях чуток від одного населеного пункту до іншого. Накладаючи ці дані на історичні карти доріг XVIII століття, дослідники відтворили точні маршрути поширення паніки.

«Ми поставилися до цього як до трансмісійної мережі для епідемії»,

— пояснює Заппері. Замість вірусу, що передається від людини до людини, вони досліджували чутки, які «стрибали» від міста до міста вздовж торгових шляхів і поштових трактів Франції.

Математика паніки

Застосувавши математичну модель, первісно створену для вивчення поширення інфекційних захворювань, науковці дослідили три ключові параметри: швидкість розповсюдження паніки, маршрути її руху та ступінь вразливості різних населених пунктів до «інфікування» чутками.

Результати вразили своєю передбачуваністю. Великий страх розгортався за тим самим сценарієм, що й класична вірусна епідемія: стрімке наростання, гострий пік, а потім різкий спад протягом кількох днів.

Науковці навіть розрахували базове репродуктивне число (R₀) — ключовий епідеміологічний показник, що визначає, скільки нових «заражень» спричинить один «інфікований» у сприйнятливому середовищі. Для Великого страху R₀ дорівнювало 2. Це означає, що кожне «заражене» чутками місто передавало паніку в середньому двом іншим. Оскільки цей показник перевищував одиницю, «епідемія» страху неминуче мала експоненційно зростати до моменту насичення — коли більшість вразливих регіонів уже були охоплені панікою.

Грамотність як фактор «зараження»

Дослідники проаналізували соціальні, економічні та політичні особливості регіонів, найбільш сприйнятливих до чуток, і виявили чітку закономірність. Паніка найсильніше охоплювала провінції, де знищення земельних реєстрів автоматично позбавляло феодалів права власності. У регіонах, де такі документи не мали вирішального значення для підтвердження володіння землею, чутки поширювалися значно слабше. Це вказує на цілеспрямований характер дезінформаційної кампанії — удари завдавалися саме там, де вони були найефективнішими.

Несподіваною знахідкою стала роль освіти: міста з вищим рівнем грамотності виявилися більш вразливими до Великого страху. Це спростовує традиційне уявлення про неосвічених, емоційних селян як головних розповсюджувачів паніки.

Вальтер Кватрочоккі, дослідник складних систем та поширення дезінформації в інтернеті з Римського університету Сапієнца, висловив застереження щодо прямого перенесення епідеміологічних моделей на соціальні процеси.

«Зараження — це питання ймовірності, тоді як передача чуток може бути більш свідомим актом», — зауважує він.

На це автори відповідають, що їхня модель аналізує не індивідуальну поведінку, а динаміку на рівні населених пунктів.

«Місто складається з тисяч людей, і коли воно “заражається” чуткою, це стає ймовірнісною подією, яку цілком можна досліджувати епідеміологічними методами», — пояснює Заппері.

Цікаво, що дослідники навіть виявили «точку зупинки»: 4 серпня 1789 року — день, коли було скасовано феодальні привілеї. Саме після цього Великий страх зник, бо його «політична мета» була досягнута.

Чому це важливо знати

Застосування епідеміологічних методів до історичних подій відкриває принципово новий підхід до розуміння минулого.

«Нам вдалося розкрити логіку, що стояла за поширенням Великого страху», — підсумовує Антуан Парен.

Вальтер Кватрочоккі, попри свої застереження, визнає революційність підходу:

«Використання даних для об’єктивного вимірювання суспільних явищ — це нова парадигма вивчення людської динаміки».

Він підкреслює, що дослідження зосереджене на вимірюваних параметрах:

«Отже, це наука, а не просто спекуляції».

Для України, що протистоїть масованим інформаційним атакам, ці висновки особливо актуальні. Дезінформація під час війни поширюється хвилями, наче епідемія, провокуючи паніку та маніпулюючи суспільною свідомістю.

Ключове відкриття полягає в тому, що Великий страх не був стихійним вибухом емоцій — це була раціонально спланована кампанія, спрямована на конкретні цілі. Розуміння механізмів таких операцій дозволяє не лише аналізувати історичні події, але й розробляти стратегії протидії сучасним інформаційним загрозам. Адже знаючи, як працює «вірус» дезінформації, можна створити ефективну «вакцину» проти нього.