Як пише Noema Magazine, сучасний німецький мислитель Петер Слотердайк повернувся до цієї теми, звернувшись до містики пізнього Середньовіччя, зокрема до медитацій Мейстера Екгарта про Євангеліє від Йоана. Свою лекцію філософ виголосив на Венеційській бієнале за запрошення Інституту Берґґрюена, і восени вона вийде окремою книгою.

У центрі роздумів Слотердайка — середньовічний трактат «Книга 24 філософів», де кожен автор намагався одним афоризмом визначити сутність Бога. Друге висловлювання звучить так: «Бог — це нескінченна сфера, центр якої всюди, а окружність ніде».

На думку Слотердайка, ця формула руйнує будь-яку просторову уяву:

«Розрив з образним мисленням не міг бути радикальнішим. Бог не міститься в нічому, що його містить, і немає нічого поза ним… у нього немає “поза”, немає зовнішнього. Якщо центр скрізь, то він скрізь цілісний».

Трійця як єдиний рух

Ще радикальнішим є перше визначення з книги:

«Бог — це монада, яка породжує монаду і вигинається назад до себе в єдиному палаючому подиху».

Це формулювання описує три нерозривні фази єдиного процесу.

• Перша — виливання божественного надлишку у світ.
• Друга — збирання та освоєння досвіду, набутого в цьому світі.
• Третя — повернення всього зібраного назад до першоджерела, де воно зливається в початкову єдність, нічого не втрачаючи.

Слотердайк проводить паралель між цим триєдиним рухом і християнською доктриною Трійці:

• Отець виступає як невичерпне джерело буття,
• Син — як втілення божественного початку в людській природі,
• а Святий Дух — як сила, що повертає все породжене до первісної єдності, зберігаючи при цьому набутий досвід.

Той самий принцип філософ вбачає і в діалектиці Гегеля, де теза породжує антитезу, а їхнє протистояння розв’язується в синтезі, що вбирає та перевершує обидві.

Екгарт: думати означає народжувати Бога

Близько 1300 року Мейстер Екгарт визначив Бога як «intellectus purus» — чисту думку, що перебуває за межами людської уяви. Вихідною точкою його богослов’я стала концепція Логосу з Євангелія від Йоана: «На початку було Слово, і Слово було з Богом».

Екгарт вчив, що божественний дух втілюється в людині через її участь у розгортанні Логосу. Коли ми долучаємося до цього Слова, то стаємо частиною божественного розуму — його «співсутностями».

Слотердайк розвиває цю думку:

«Якщо Бог є дух, а дух означає життя-як-думка і думка-як-життя, то його втілення у Христі — це не просто видатна подія “того часу”, яку ми ритуально згадуємо під час меси. Ми можемо і повинні брати участь у втіленні Логосу, вивільняючи діяльність “intellectus purus” у собі самих».

Для Екгарта справжня церква — це не інституція з мармуровими стінами, а живий простір, де через «синівство» відбувається поширення божественної співсутності. Людина, яка мислить, стає співучасником божественного розуму. Звідси його парадоксальне твердження:

«Думати — означає народжувати Бога».

Від містики до квантової фізики

Філософ релігії Марк С. Тейлор у щойно опублікованій книзі «Після людини: філософія для майбутнього» знаходить глибокий зв’язок між християнською Трійцею, Логосом і діалектикою Гегеля.

У «Науці логіки» Гегель розкриває парадоксальну структуру реальності: тотожність, яка містить у собі відмінність, і відмінність, яка зберігає тотожність. Ця структура лежить в основі як природи (об’єкта), так і розуму (суб’єкта).

Тейлор пояснює:

«Діалектична логіка — це концептуальне вираження істини, закладеної в християнській доктрині Трійці. Християнський Бог не є ні єдиним, ні подвійним — він один-у-трьох і три-в-одному. Це не застигла структура, визначена наперед, а процес, що розгортається в часі. Саме тому Гегель називає Трійцю “шарніром, на якому обертається історія”».

Тейлор робить сміливий крок, поєднуючи гегелівську логіку та християнську Трійцю з відкриттями сучасної науки:

«Єдність мислення і Буття — це не просто філософська спекуляція. Це тверезий висновок квантової механіки та симбіотичної біології… Це подорож розуму в Бога. Не до Бога, а в Бога».

Нобелівський лауреат Чеслав Мілош у есе «Доля релігійної уяви» висловив схожу думку:

«Теорія квантів повертає розуму роль співтворця тканини реальності. Вона змінює наше самосприйняття — від незначної цятки в безмежності галактик до головного актора універсальної драми».

Фізик Карло Ровеллі розвиває цю ідею через призму квантової механіки. Для нього матерія існує лише у взаємозв’язках — речі набувають сенсу тільки через відношення з іншими речами. Це він називає «глибокою реляційністю» фізичного світу.

Ровеллі бачить реальність як безперервний процес, де кожна мить водночас нова і пов’язана з усім, що було:

«Реальність — це миттєва зустріч на піску».

Але ця мить стає повною лише завдяки тому, з чого вона виникає і чим стає.

«Кожен момент нашого існування пов’язаний потрійною ниткою з минулим — найближчим і найдальшим — через пам’ять. Наше теперішнє рясніє слідами минулого. Ми є історіями самих себе».

Пізня фаустівська цивілізація

Слотердайк не був би собою, якби не вставив свою фірмову провокацію проти усталених способів мислення. Він згадує Освальда Шпенглера, який колись саркастично описав духовні пошуки людей пізньої фаустівської цивілізації. За Шпенглером, ці пошуки неминуче призводять до неавтентичної, штучної «другої релігійності» — імітації справжнього духовного досвіду.

Чи можливо побудувати міст між цими пізніми конструкціями та ранніми автентичними структурами віри? Слотердайк залишає це питання відкритим, зауважуючи лише, що «єретичний імператив», який сприяє містичному буму, вже давно витає над обома релігійностями.

Філософ завершує свої роздуми поетичним образом Мартіна Бубера — філософа, який все життя досліджував таємницю зв’язку між усім сущим:

«Ми прислухаємося до наших найглибших глибин — і не знаємо, яке море ми чуємо».

Чому це важливо знати

Повернення Слотердайка до середньовічної містики Екгарта — це не данина минулому, а відповідь на виклики сьогодення. Пошук Бога виявляється спробою осмислити, як пов’язані між собою людський розум, хід історії та відкриття сучасної науки.

Для України цей інтелектуальний діалог особливо актуальний. Він показує, що європейська думка не протиставляє віру раціональності — вони доповнюють і збагачують одна одну. Це важливо для країни, яка шукає свій шлях між традицією і модерністю, між духовною спадщиною і науковим світоглядом.

Коли війна руйнує звичний порядок речей і змушує переосмислювати базові цінності, ідея «народження Бога в душі» набуває нового звучання. Вона говорить про те, що кожна людина через своє мислення бере участь у творенні реальності. Ми не пасивні спостерігачі, а співтворці світу, в якому живемо.

Це знання накладає на нас особливу відповідальність. Якщо наша свідомість впливає на реальність — як стверджують і містики, і квантова фізика — то від якості нашого мислення залежить якість світу навколо нас. У часи хаосу це не абстрактна філософія, а практичний орієнтир для збереження людської гідності та пошуку справжньої свободи.