Це кидає виклик поширеному в судовій практиці припущенню, ніби саме пам’ять постраждалої сторони є менш надійною, а отже — більш підозрілою.

«Як науковці, які вивчають пам’ять, ми вважаємо це дивним. Усі люди — незалежно від статі та ролі в судовому процесі — однаково схильні до помилок пам’яті»,

— зазначила співавторка дослідження, доцентка психології з UCD Сіара М. Грін.

Методологія експерименту

Робота, опублікована у журналі Scientific Reports, охопила понад 1300 учасників у трьох серіях експериментів. У кожному з них добровольцям демонстрували відео побачення, що завершувалося статевим актом, зняте з позиції першої особи — або з чоловіком (актор Семюел), або з жінкою (актриса Джессіка). Обидві версії були ідентичними за змістом, окрім статі персонажів.

Після перегляду учасникам призначали роль — або «обвинуваченого», або «потерпілої особи» — у вигаданій справі про сексуальне насильство. Далі їм надавали фальшиві «свідчення», які містили дезінформацію — наприклад, неправдиву розповідь бармена, що «обвинувачений» нібито поїв потерпілу алкоголем, хоча у відео цього не було.

У другому й третьому експериментах дезінформація пристосовувалася до ролі — тобто учасникам показували «свідчення», які підсилювали або послаблювали вірогідність сексуального насильства, залежно від призначеної їм ролі.

Однаковий рівень викривлень

Результати чітко показали: як «обвинувачені», так і «потерпілі» однаково часто запам’ятовували фальшиві деталі. Учасники «пристосовували» свою пам’ять до отриманої інформації — навіть тоді, коли ця інформація вигідно доповнювала їхню роль.

Дослідження також показало, що стать учасників не впливала на рівень викривлень — пам’ять чоловіків і жінок була однаково схильною до впливу дезінформації.

Наукова відповідальність

Співавторка дослідження, доцентка Університетського коледжу Корка Джилліан Мерфі підкреслює:

«Ми як науковці зобов’язані розвінчувати міфи про пам’ять. Наша пам’ять зазвичай добре нам служить і дає достовірний опис наших переживань, але іноді може бути схильною до помилок — незалежно від того, на якому боці судового процесу ви опинилися».

Результати дослідження перегукуються з основними тезами книги «Memory Lane: the Perfectly Imperfect Ways We Remember», яку Грін і Мерфі нещодавно видали у Princeton University Press.

Чому це важливо знати

Для української аудиторії, яка уважно стежить за правовими реформами й судовою практикою в Європі, ці результати мають практичне значення. У судових справах про сексуальне насильство в Україні часто існує асиметрія: пам’ять постраждалої сторони піддається жорсткій перевірці, тоді як пам’ять обвинуваченого рідко ставиться під сумнів.

Це дослідження ірландських науковців показує: викривлення пам’яті — не питання статі чи ролі, а властивість людської психіки. У правовому контексті це означає необхідність рівного стандарту оцінки всіх свідчень, а також врахування сучасних наукових даних про вразливість пам’яті до дезінформації.

Для українського суспільства, яке прагне справедливості й реформ, такі висновки можуть стати основою для оновлення методик досудового розслідування та судової експертизи — з більшим акцентом на психологічну обізнаність суддів і слідчих.