Коли Ксеркс, великий цар Персії, вторгся до Греції зі своєю величезною армією, він прагнув помститися за приниження, якого зазнав його батько Дарій у битві при Марафоні 490 року до н.е. Окрім того, Ксеркс хотів відплатити за давню ганебну поразку Трої, зруйнованої греками після десяти років виснажливої війни, відомої нам передусім з «Іліади» Гомера.

Перська навала спочатку була переможною. Ксеркс дійшов до Афін і спалив місто. Він був переконаний, що Греція належить йому. Адже хіба Греція й Персія не були «двома сестрами, приреченими жити під єдиним командуванням» — звісно, під його командуванням? Але Греція виявилася непокірною. Як добрий правитель, якому боги довірили відновити єдність світу, Ксеркс вирішив приборкати бунтівну провінцію. Це була не завойовницька кампанія, а «спеціальна операція з відновлення порядку».

Однак перси зазнали катастрофічної поразки. Афіняни, керуючись розсудливістю, не стали захищати своє місто. Натомість вони поспіхом збудували флот і разом з іншими грецькими полісами завдали нищівного удару перському флоту в морській битві при Саламіні. Згодом на суші греки знищили значну частину перської армії в битві при Платеях. Ксеркс, принижений, повернувся до Персії, де продовжив правити.

Перемога греків при Саламіні не лише врятувала Афіни — вона зміцнила їхній демократичний устрій на кілька десятиліть. Афіни здобули перемогу завдяки своїм морякам і веслярам — найбіднішим громадянам, які мали лише силу власних рук. Народ переміг монархічний режим, що прийшов з Азії.

Один з учасників вирішальної битви при Саламіні, воїн, кілька разів поранений у бою, залишив нам вражаюче свідчення про цю перемогу.

«Як би хотілося прочитати щось подібне сьогодні»,

— зауважує автор. Цим воїном був Есхіл, афінський трагік, автор п’єси «Перси».

Перемога очима переможених

472 рік до н.е., вісім років після битви. Есхіл пише й ставить свою п’єсу в Афінах перед величезною аудиторією — афінянами, гостями з інших грецьких міст і чужоземцями. «Перси» — це художній, емоційний і політичний tour de forc (подвиг сили).

Есхіл робить сміливий вибір: він показує грецьку перемогу при Саламіні очима переможених — персів. Грецькі актори втілюють на сцені тривогу й катастрофу ворогів через спів, танець і декламацію. Але це не співчуття персам і не глузування з «варварів, які не знають свободи й демократії». Навпаки: через майстерне поєднання співів, плачів і віртуозної поезії Есхіл змушує аудиторію переможців відчути емоції, муки поразки й жалоби ворога.

Есхіл не захищає перську позицію, проти якої він «енергійно боровся зі зброєю в ім’я свободи». Він не пацифіст і «не схилився б перед тираном-загарбником на кшталт Путіна». Але драматург закликає глядачів співпереживати стражданням ворожого народу, зазирнути в його свідомість, реконструювати його пам’ять, плани, досвід. І водночас — замислитися над імперськими спокусами самих Афін, спокусами, яким піддався Ксеркс. Есхіл створює спільний світ з противником, демонструючи глибоке знання перської історії, інституцій і навіть мови.

З грецького боку Есхіл аналізує причини перемоги. Він деконструює міф про походження, такий важливий для Афін — міф про те, що афіняни нерозривно пов’язані зі своєю землею, з якої вони нібито народилися як автохтони.

Перемога при Саламіні доводить: не можна діяти, спираючись на такий міф. Битва справді точилася за порятунок батьківської землі, могил предків і святилищ богів. Але врятувати все це вдалося лише покинувши землю й довірившись «найнестабільнішому у світі — морю з його безперервними змінами». Справжнім ґрунтом стали кораблі та їхній рух. Українці сьогодні застосовують подібну тактику зі своїми непомітними дронами, що вражають цілі в глибині російської території, тоді як «танкові колони Путіна швидко застрягли, як маса перських кораблів у протоках Саламіну».

На відміну від сучасних трайбалізмів — релігійних, расових чи національних — істина полягає не в походженні, а в дії, рефлексії, свободі відірватися від минулого, щоб врятувати з нього те, що заслуговує на порятунок. Актуальність минулого можлива через глибоке пізнання та інтеграцію інших спогадів, іншого досвіду — навіть досвіду нинішнього противника. «Войовничим агресорам і фанатикам варто було б частіше ходити до театру», — завершує Жюде де ла Комб.

Чому це важливо знати

Аналіз античної трагедії Есхіла в контексті сучасної війни в Україні дає потужний інструмент для осмислення імперіалізму, пропаганди та історичної пам’яті. Як Ксеркс спалив Афіни, вважаючи це відновленням божественного порядку, так і Путін руйнує українські міста під приводом «асвобожденія рускоязичних».

Але досвід Саламіну вчить: демократія, що спирається на мобільність, гнучкість і здатність зрозуміти іншого, може перемогти чисельно переважаючу централізовану імперію. Українська асиметрична тактика — морські та повітряні удари, міжнародна солідарність — може повторити успіх давніх греків. І це буде не лише військова, а й культурна перемога.