Людська культура як рушій еволюції

Довго вважалося, що еволюція — процес, далекий від людської діяльності. Однак нова спільна робота біологів з п’яти континентів на чолі з Елізабет Карлен, Мартою Шулькін та Коліном Гарроуеєм показує протилежне: культурні практики людей активно формують генетичну долю дикої природи в містах.

Як McDonald’s адаптує меню під місцеву культуру — халяль в ОАЕ, вегетаріанське в Індії — так само екосистеми міст трансформуються під впливом локальних традицій. Фрагментація середовища, змінені ландшафти, будівництво доріг і споруд — усе це створює ізольовані популяції тварин, які з часом еволюціонують у різних напрямках.

Релігія: стіни, що розділяють гени

Один із прикладів — місто Ов’єдо в Іспанії, де між XII і XVI століттями навколо релігійних будівель звели мури. Вони фізично розділили популяції вогняних саламандр, які не могли перетинати бар’єри. Через це, внаслідок генетичного дрейфу, виникли дві генетично відмінні групи — еволюція в дії.

Уявіть, що висипали жменю кольорових цукерок M&Ms — випадково одні кольори можуть переважати, а інших може не бути зовсім. Так само гени, що домінують по один бік стіни, можуть бути рідкісними або взагалі відсутніми по інший. Це і є генетичний дрейф.

Інша форма релігійного впливу — ритуали звільнення тварин, які практикують деякі течії буддизму ще з V–VI століть. Випуск на волю куплених або виловлених тварин має підвищити карму, але в реальності це часто:

• випускає інвазивні види в міські екосистеми
• підриває чисельність місцевих популяцій через вилов і смертність під час транспортування
• знижує генетичну різноманітність, що ускладнює виживання популяцій

Політичні рішення: від винищення горобців до расової сегрегації доріг

Політика також переписує біологію міст. У Китаї 1958 року компартія в рамках кампанії «Винищення чотирьох шкідників» наказала знищити щурів, мух, комарів і… горобців. Останніх оголосили «громадськими тваринами капіталізму» за їхню любов до зерна. Це призвело до екологічного колапсу — без горобців розплодилися сарана й інші комахи-шкідники, що спричинило знищення врожаю та голод.

У США міські автомагістралі, прокладені згідно з політичними рішеннями, часто руйнували бідні райони кольорових громад. Це також порушило екологічну зв’язність: наприклад, рисі та койоти в Лос-Анджелесі не можуть перетинати багатосмугові траси, що веде до ізоляції й диференціації популяцій — так само, як із саламандрами в Ов’єдо.

Війна: розриви екосистем і несподівані заповідники

Збройні конфлікти радикально перекроюють карту життя. Під час повномасштабної війни Росії проти України великі підорлики змушені облітати зони бойових дій, витрачаючи більше енергії та запізнюючись на гніздування, що впливає на їхню здатність до розмноження.

В Україні через нищення енергетичної інфраструктури російськими ракетами мешканці міст змушені вирубувати ліси для опалення — це матиме довготривалі наслідки для лісової динаміки та еволюційного потенціалу екосистем.

У Демократичній Республіці Конго під час громадянських воєн 1996–2003 років голод змусив людей масово полювати на диких тварин, включно з приматами, що поставило багато видів на межу локального зникнення.

Водночас війна може парадоксально створювати притулки для природи. Демілітаризована зона між Південною і Північною Кореєю — 250 км території, нашпигованої мінами та колючим дротом — стала де-факто заповідником для тисяч видів, включно з десятками тих, що перебувають під загрозою зникнення.

Розпад Радянського Союзу і закінчення Холодної війни призвели до виникнення європейського зеленого поясу, який пролягає тим самим шляхом, що й «залізна завіса» — це екологічна мережа довжиною понад 12 500 км через 24 країни. Політика вилучила людський вплив із цих територій, дозволивши дикій природі вільно переміщатися та обмінюватися генами попри державні кордони.

Чому це важливо для України

Міста майбутнього — це не лише архітектура та інфраструктура, а й еволюційні лабораторії, де кожне людське рішення може посилювати або знищувати біорізноманіття. Для України, яка одночасно переживає війну та прискорену урбанізацію, розуміння того, як релігія, політика й конфлікти формують еволюцію дикої природи, може стати основою для сталого планування міських екосистем.

Збереження екологічних коридорів, виважений підхід до релігійних практик і післявоєнне відновлення природи — це не просто питання моралі чи естетики. Це науково обґрунтована стратегія виживання для всіх видів, включно з людиною, в епоху, коли межа між природою та цивілізацією остаточно стерлася.