Ця розмова стала кульмінацією його багаторічних роздумів про технологічну стагнацію, духовну кризу Заходу та парадокси прогресу. Тіль, якого називають найвпливовішим правим інтелектуалом останніх 20 років, окреслив своє бачення світу, що застряг між страхом перед апокаліпсисом і спокусою тоталітарної безпеки.

Теза про стагнацію: чому майбутнє закінчилося

Ще 2011 року Тіль написав есе «Кінець майбутнього» для National Review, де стверджував: світ, який здається динамічним і швидкоплинним, насправді перебуває в стані технологічного застою. У 2025 році він залишається вірним цій тезі:

«Я досі в цілому вірю в тезу про стагнацію. Це ніколи не була абсолютна теза. Твердження полягало не в тому, що ми абсолютно, повністю застрягли. Це було твердження про те, що швидкість уповільнилася. Вона не нульова, але з 1750 по 1970 рік — понад 200 років — були періоди прискорення змін. Ми невпинно рухалися швидше: кораблі були швидшими, залізниці були швидшими, автомобілі були швидшими, літаки були швидшими. Це досягло кульмінації в Конкорді та місіях Аполлон. А потім у всіх вимірах речі уповільнилися».

Тіль визнає винятки — світ цифрових технологій, криптовалюти, революція ШІ. Але ставить питання: чи достатньо цього, щоб подолати загальне відчуття стагнації?

Його аргумент спирається на здоровий глузд: якби ви перенесли людину з 1890 року в 1970-й, вона б опинилася в абсолютно іншому світі. Але діти 2025 року, дивлячись на 1985-й у фільмі «Назад у майбутнє», бачать світ дивно схожий на їхній — машини трохи інші, телефонів немає, але загалом все впізнаване.

Популізм як руйнування ілюзій

Тіль пояснює свою підтримку Трампа у 2016 році не вірою в конструктивну програму, а потребою в чесній діагностиці:

«Я не мав великих очікувань щодо того, що Трамп зробить у позитивному сенсі. Але я думав, що принаймні вперше за 100 років у нас був республіканець, який не годував нас цією солодкавою нісенітницею Буша. Це не те саме, що прогрес, але ми могли б принаймні почати розмову».

На його думку, ліберальна еліта Кремнієвої долини довго не визнавала проблему. Коли їхні підходи не спрацьовували, вони просто «збільшували дозу» — витрачали ще більше грошей, впроваджували ще радикальніші програми соціальної справедливості, посилювали цензуру та культуру скасування, аж поки суспільство їх остаточно відштовхнуло. Лише тепер, у 2025 році, вони починають розуміти: можливо, це не працює.

ШІ: єдина надія чи нова пастка?

Штучний інтелект — єдина сфера справжнього прориву, але Тіль скептичний щодо його трансформаційного потенціалу:

«Моя дурна відповідь — це щось більше, ніж нічого, і менше, ніж повна трансформація нашого суспільства. Мій орієнтир — це приблизно масштаб інтернету наприкінці 90-х».

Він сумнівається, що проблема людства — брак інтелекту:

«Люди в Кремнієвій долині дійсно зациклені на IQ, і що все залежить від розумних людей. А економічний анти-IQ аргумент полягає в тому, що люди насправді гірше справляються, чим розумніші вони є. Вони просто не знають, як це застосувати, або наше суспільство не знає, що з ними робити».

Найбільший страх Тіля — що ШІ стане інструментом поглиблення стагнації:

«Можливий сценарій, де ШІ породжує нескінченну кількість нормальних фільмів та ідей. Це буде лише розширення конформізму, а не вибух інтелекту».

Марс, безсмертя і криза трансгуманізму

Тіль згадує 1999 рік, коли в PayPal ходили на «кріонічні вечірки» — продавали не посуд Tupperware, а поліси на заморожування тіла чи голови. Це було дивно, але символізувало віру в науку та безсмертя. Сьогодні, каже він, навіть це зникло:

«Це був останній рік, коли бодай кілька бумерів все ще вірили, що наука вилікує всі їхні хвороби. Жоден мілленіал у це вже не вірить».

Про Ілона Маска та Марс Тіль розповідає показову історію. На зустрічі Маска з CEO DeepMind Демісом Хассабісом останній сказав:

«Мій ШІ зможе слідувати за тобою на Марс».

За версією Тіля, Маску знадобилися роки, щоб усвідомити наслідки, і 2024 рік став роком, коли Маск перестав вірити в Марс як політичний проєкт:

«Марс мав бути політичним проєктом — побудовою альтернативи. І в 2024 році Ілон прийшов до думки, що якщо ти полетиш на Марс, соціалістичний уряд США та штучний інтелект, навчений на принципах гіперчутливості до соціальних питань і культури скасування, — вони переслідуватимуть тебе навіть на Марсі».

Антихрист як бюрократ безпеки

Найпровокаційніша теза Тіля стосується Антихриста. Він пропонує нове прочитання цієї апокаліптичної фігури — не як злого генія-винахідника, а як бюрократа, що обіцяє «мир і безпеку»:

«Спосіб, яким Антихрист захопив би світ — це говорити про Армагеддон без зупинки. Ти говориш про екзистенційний ризик без зупинки. І це те, що потрібно регулювати… У нашому світі те, що має політичний резонанс, — це протилежне. Це: нам потрібно зупинити науку. Нам потрібно просто сказати “стоп” цьому».

Тіль вважає, що ми вже частково живемо під «м’яким Антихристом»:

«FDA де-факто регулює не лише ліки в США, але фактично в усьому світі, тому що решта світу підкоряється FDA. Комісія з ядерного регулювання ефективно регулює атомні електростанції по всьому світу… Ядерна енергія мала бути енергією 21-го століття. І якимось чином вона була зупинена по всьому світу на загальносвітовій основі».

Геополітика ШІ та майбутнє конфлікту

Тіль розмірковує про вплив ШІ на глобальний баланс сил:

«Чи змінює це розрахунок для вторгнення Китаю на Тайвань? Якщо у нас прискорена революція ШІ у військовій сфері — чи відстає Китай? І, можливо, з оптимістичного боку, це стримує Китай, тому що вони фактично програли. А з песимістичного боку, це прискорює їх, тому що вони знають, що це зараз або ніколи».

Він критикує Кремнієву долину за відсутність глибокого осмислення:

«У нас навіть немає розмови про те, що ШІ означає для макроекономіки, для геополітики. Все застрягло на технічному рівні IQ».

Чому це важливо знати

Погляди Тіля резонують із сучасними викликами. Його аналіз стагнації Заходу, роль технологій у майбутніх конфліктах, баланс між безпекою та свободою — все це безпосередньо стосується України.

Якщо Захід справді перебуває в стагнації, як стверджує Тіль, то Україні доведеться або прийняти цей порядок, або — як він сам пропонує — шукати власний шлях у майбутнє. Його попередження про «м’якого Антихриста» бюрократичного контролю особливо актуальне в контексті післявоєнної відбудови та євроінтеграції.

Питання, яке ставить Тіль — чи готові ми ризикувати заради справжнього прогресу, чи віддамо перевагу ілюзорній безпеці стагнації — це питання, на яке Україні доведеться відповісти не в теорії, а на практиці.