У новій біографії радника з національної безпеки Джиммі Картера журналіст Едвард Люс розкриває, як польський емігрант став архітектором американської перемоги в Холодній війні — і чому його ідеї знову актуальні.

У статті для Foreign Policy головний редактор видання Раві Агравал розмовляє з журналістом Едвардом Люсом про нову біографію Збіґнєва Бжезінського (1928–2017) — радника президента Картера з національної безпеки та одного з найвпливовіших стратегів американської зовнішньої політики XX століття. Книга «Zbig: The Life of Zbigniew Brzezinski, America’s Great Power Prophet» базується на унікальному доступі до особистих щоденників і листів, розкриваючи життя людини, чиї ідеї знову стають актуальними в епоху протистояння з Китаєм і Росією.

Від Варшави до Вашингтону: формування стратега

Народжений у Варшаві 1928 року, Бжезінський втратив батьківщину через пакт Молотова-Ріббентропа та нацистське вторгнення. Його родина емігрувала до Канади, коли йому було 10 років. Досвід втрати батьківщини назавжди визначив його світогляд.

«У перші тижні війни Бжезінський щовечора слухав Варшавське радіо. Через кілька тижнів воно замовкло, залишивши лише перші 11 нот «Полонезу» Шопена. Одного вечора їх замінила мелодія Deutschland über alles — це було як падіння гільйотини», — розповідає Люс.

Попри те, що хлопець не знав англійської, вже наприкінці першого року навчання в канадській школі він отримав першу премію з англійської мови та поезії. У шкільному альбомі, де всі діти писали про футбол чи бабусь, Бжезінський вказав своє улюблене заняття одним словом: «Європа».

Магістерська теза, що передбачила розпад СРСР

У 1950 році, у віці 22 років, Бжезінський написав у Університеті Макгілла магістерську роботу «Російсько-радянський націоналізм», яка стала інтелектуальною основою його стратегії на наступні 40 років.

«Це був унікальний документ для 22-річного студента», — зазначає Люс. Бжезінський стверджував, що ахіллесовою п’ятою Радянського Союзу є придушені національні ідентичності — не лише в країнах Варшавського договору, але й усередині самого СРСР. Українці, грузини, казахи, таджики не вважали себе радянськими громадянами, а жили під російським ярмом.

Тоді як інші радянологи сприймали Східний блок як моноліт, Бжезінський піонерував вивчення «порівняльного комунізму», визнаючи різноманітність і внутрішні суперечності радянської системи. Саме ця стратегія — посилення внутрішніх тріщин замість прямої конфронтації — врешті привела до розпаду СРСР.

Стратегічний песиміст проти тактичного оптиміста

Протиставлення Бжезінського та Генрі Кіссінджера — це не просто особисте суперництво двох емігрантів із Центральної Європи, які досягли вершин американської дипломатії. Це зіткнення двох фундаментально різних підходів до Холодної війни.

Кіссінджер вважав СРСР постійною рисою геополітичного ландшафту і виступав за політику взаємного невтручання. Бжезінський бачив радянську систему приреченою на загибель через те, що він називав «зворотним природним добором» — просування найменш креативних і найменш інноваційних людей.

«Якщо використовувати класифікацію Ісайї Берліна, Кіссінджер був “лисицею” — майстерним дипломатом-практиком. Бжезінський був ‘їжаком’ — людиною однієї великої ідеї. І в головному питанні Холодної війни він виявився правим», — підсумовує Люс.

Радник, який не боявся говорити правду

Бжезінський мав рідкісну для публічного діяча якість — йому не потрібно було подобатися людям. Він міг бути грубим і прямолінійним навіть із президентом.

“Він мав суперсилу — не потребував схвалення”, — каже Люс.

Його стосунки з Картером були унікальними в історії американської дипломатії. Коли лідер Китаю Ден Сяопін вперше відвідав США, він провів першу ніч не в Білому домі, а в родині Бжезінських у Вірджинії, куштуючи страви, приготовлені дружиною радника.

«Скільки президентів дозволили б таке? Але Картер сказав: “Він твій друг, запроси його на вечерю”» — розповідає біограф.

Іранська помилка та вибірковість у правах людини

Навіть великі стратеги помиляються. Іран став найбільшою поразкою Бжезінського. Він не знав історії регіону, не розумів глибини іранської недовіри до США після перевороту 1953 року. Його порада прийняти шаха на лікування та спроба силового звільнення заручників обернулися катастрофою.

«Він все життя соромився свого незнання Ірану», — зазначає Люс.

Бжезінський також демонстрував подвійні стандарти щодо прав людини. Він активно використовував їх як «тактичну зброю» проти СРСР, підтримуючи дисидентів і рух «Солідарність». Але після подій у Пекіні на площі Тяньаньмень 1989 року радив швидко відновити відносини з Китаєм.

«Він не вірив, що в Китаї можлива зміна режиму. На відміну від СРСР, Китай не мав внутрішніх національних тріщин», — пояснює його логіку Люс.

Пророцтво про «альянс ображених»

У 1990-х, коли Захід святкував перемогу в Холодній війні, Бжезінський попереджав про небезпеку самозаспокоєння. У книзі Out of Control він передбачив формування «альянсу ображених» — Китаю як «старшого брата», Росії як «молодшого», плюс Ірану та Північної Кореї.

«Цей альянс ображених був із Путіним на Червоній площі в травні на святкуванні Дня Перемоги», — констатує Люс, маючи на увазі травень 2025 року.

Бжезінський критикував перехід Америки від стратегічного мислення до його відсутності. У стратегічний період країна намагалася зрозуміти своїх супротивників, вивчити їхню логіку та мотиви. Натомість в «а-стратегічну» епоху Вашингтон просто диктує світові, яким той має бути, вважаючи себе вершиною розвитку, до якої всі інші повинні прагнути.

Нове покоління шукає стратегію

Люс, який викладав курс «Помста геополітики» в Університеті Брауна, помітив зміни в молодому поколінні американців. Студенти 2024–2025 років мають «більш кремінний розум» — менше наївності, більше реалізму.

«Вони засвоїли урок, який поділяли Кіссінджер і Бжезінський: Ідеальне — ворог хорошого. Не прагніть досконалості в зовнішній політиці — прагніть уникнути катастрофи», — каже він.

Чому це важливо знати

Для України, яка опинилася в епіцентрі нового глобального протистояння, спадщина Бжезінського має особливе значення. Він не просто підтримував українську незалежність — його аналіз імперських слабкостей Росії через національні суперечності виявився пророчим.

Його теза про те, що зовнішня агресія часто є результатом внутрішньої слабкості, пояснює і нинішню війну Росії проти України. А його стратегія використання національних рухів для розхитування імперій залишається актуальною.

У час, коли світ стає багатополярним і непередбачуваним, а американська зовнішня політика часто залежить від примх одного лідера, повернення до стратегічної глибини — не розкіш, а необхідність. Для Києва важливо не лише сподіватися на союзників, але й будувати власну довгострокову стратегію — так, як це робив польський емігрант, який став архітектором американської перемоги в Холодній війні.