Нове дослідження міжнародної групи вчених під керівництвом Івана Крупіна та Майкла Мутукрішни «Visual illusions reveal wide range of cross-cultural differences in visual perception» приносить приголомшливі докази того, що культура буквально змінює те, як ми бачимо світ. Це не метафора — йдеться про фундаментальні відмінності у візуальному сприйнятті на рівні, який раніше вважався універсальним для всього людства.

Ілюзія Коффера: коли архітектура програмує зір

У центрі дослідження — оптична ілюзія, відома як ілюзія Коффера (Coffer illusion). На перший погляд, це просто геометричний візерунок із ліній. Але залежно від того, де ви виросли, ви побачите або серію прямокутників, або приховані кола.

Результати вражають своєю категоричністю. Серед учасників зі США та Великої Британії 97% першими бачили прямокутники. Натомість 96% мешканців традиційних поселень народу хімба в Намібії першими бачили кола. Половина з них взагалі не могла побачити прямокутники, навіть коли їм на це вказували.

«Я здивована, що ви не можете побачити коло, — каже Уапванава Мухеньє, жінка з племені хімба, в інтерв’ю через перекладача. — Мені цікаво, як ви не можете їх бачити».

Гіпотеза «світу прямих кутів»

Дослідники пояснюють ці відмінності через призму так званої «carpentered world hypothesis» — гіпотези світу прямих кутів. Ідея полягає в тому, що люди, які виросли в оточенні прямокутної архітектури міст, навчаються автоматично «бачити» кути та прямі лінії там, де їх немає.

Традиційні поселення хімба складаються з круглих хатин, розташованих навколо круглого загону для худоби. В цьому середовищі домінують плавні, органічні форми. Міські ландшафти, навпаки, насичені прямокутниками: будинки, вікна, двері, екрани, книги.

Але дослідження пішло далі простої демонстрації відмінностей. Науковці протестували шість різних оптичних ілюзій, п’ять з яких ніколи раніше не використовувались у крос-культурних дослідженнях. Серед них — ілюзія кривизни сліпоти (Curvature Blindness Illusion) та ілюзія кав’ярняної стіни (Cafe Wall illusion), які, як вважається, залежать від автоматичних процесів візуального сприйняття, які відбуваються ще до того, як людина свідомо звертає увагу на об’єкт (механізми зорової уваги (pre-attentional visual mechanisms))

Глибше за увагу: коли культура змінює базове сприйняття

Критично важливо, що ці ілюзії не можна пояснити простими відмінностями в увазі чи стилі мислення. Раніше вчені припускали, що культурні відмінності у сприйнятті стосуються лише «високорівневих» процесів — наприклад, на що люди звертають увагу або як інтерпретують побачене.

Нові дані свідчать про щось значно глибше. В ілюзії кривизни сліпоти 85% учасників зі США та Великої Британії бачили ілюзорні кути там, де насправді були плавні криві. Серед сільських хімба лише 19% піддались ілюзії — решта бачили лінії такими, якими вони є насправді.

Ще разючіший приклад — тест із гештальт-фігурами. Коли учасникам показували неповні контури кола, квадрата чи трикутника, 93% американців та британців спонтанно «добудовували» повну фігуру у своїй уяві. Серед хімба це робили лише 10%. Натомість 78% сільських намібійців не могли побачити приховану фігуру, навіть коли їм прямо на неї вказували.

Парадокс універсальності

Ці відкриття ставлять під сумнів фундаментальне припущення когнітивної науки про універсальність базових механізмів сприйняття. Протягом століття дослідники зору вивчали переважно міських мешканців індустріалізованих країн, екстраполюючи результати на все людство.

«Світ виглядає не однаково для всіх нас — теперішні результати показують це щонайменше, — пишуть автори дослідження. — І залишається можливість, що така культурна варіативність існує навіть на рівнях візуального сприйняття, які раніше вважались універсальними».

Важливо, що дослідники ретельно перевірили альтернативні пояснення. Можливо, хімба просто не мають слів для позначення прямокутників? Додатковий експеримент із 90 учасниками спростував цю гіпотезу: 96% тих, хто бачив лише кола в ілюзії Коффера, чітко знали принаймні одне слово для позначення прямокутних форм.

Світ стандартизованих форм

Дослідження виявило ще один несподіваний аспект впливу урбанізації на сприйняття. Міські середовища насичені не лише прямими кутами, але й стандартизованими геометричними формами: ідеальними колами на логотипах, трикутниками дорожніх знаків, квадратами екранів та упаковок.

Візуальні системи міських жителів, схоже, навчаються очікувати й «добудовувати» ці правильні форми з мінімальних візуальних підказок. Це може бути адаптивним у світі масового виробництва та стандартизованого дизайну, але водночас робить нас більш вразливими до певних типів ілюзій.

Що це означає для майбутнього?

Відкриття того, що культура може впливати на сприйняття на такому глибокому рівні, має далекосяжні наслідки. По-перше, воно ставить під сумнів універсальність багатьох психологічних та нейронаукових теорій, розроблених на основі вузької вибірки людства.

По-друге, воно підкреслює важливість збереження культурного різноманіття.

«Це показує важливість різноманітності, — каже співавтор дослідження Майкл Мутукрішна. — Якщо ви намагаєтесь отримати повну картину світу, вам потрібні люди в кімнаті, які бачать кола там, де ви бачите лише прямокутники».

Нарешті, це дослідження відкриває захоплюючі питання про пластичність людського сприйняття. Якщо десятиліття життя в певному візуальному середовищі можуть так глибоко змінити те, як ми бачимо, що станеться з наступними поколіннями, які виростають у світі віртуальної та доповненої реальності?

Межі об’єктивності

Можливо, найглибший висновок цього дослідження стосується самої природи об’єктивної реальності. Якщо навіть базове візуальне сприйняття — те, що ми вважаємо прямим контактом з фізичним світом — настільки залежить від культурного контексту, що це говорить про інші аспекти людського досвіду?

Автори дослідження закликають до «суворої теоретичної та емпіричної дослідницької програми, включаючи збір даних про сприйняття та середовище з «незручних» локацій. Лише така програма може «систематично визначити, де насправді лежать межі універсальної обробки інформації, і які аспекти світу, як ми його бачимо, насправді є продуктом нашого культурного досвіду».

У світі, де технології все більше опосередковують наш досвід реальності, розуміння культурних основ сприйняття стає не просто академічною цікавинкою, а практичною необхідністю. Адже якщо ми не усвідомлюємо, наскільки наша культура формує те, що ми бачимо, як ми можемо сподіватися на справжнє взаєморозуміння з тими, чий світ виглядає буквально інакше?

Навіщо це потрібно знати

Розуміння того, як культурне середовище програмує наше сприйняття на найглибшому рівні, має критичне значення для захисту від маніпуляцій. Якщо навіть базові візуальні механізми можна «перепрограмувати» через постійну експозицію певних стимулів, що тоді говорити про складніші когнітивні процеси?

Пропаганда працює саме з цими доуважними, автоматичними механізмами сприйняття. Вона не намагається переконати вас логікою — вона створює інформаційне середовище, яке день за днем переформатовує саму «оптику», через яку ви дивитесь на світ.

Путінська Росія, яка веде проти українців геноцидну війну, стала жахливим прикладом того, як пропаганда може переформатувати свідомість цілого народу. Два десятиліття Кремль не просто брехав своїм громадянам — він методично вибудовував паралельну реальність, де українці перетворилися на «нацистів», а загарбницька війна — на «визволення». Де ключ до цього злочинного успіху? Не спроби переконати логікою, а безперервне отруєння свідомості одними й тими самими токсичними образами та наративами:

• Мілітаристська естетика: парад за парадом, танк за танком — поки військова техніка не стала сприйматися як щось природне, навіть бажане
• Образ ворога: щоденне демонстрування «загрози» з боку Заходу/України/НАТО, поки страх не став автоматичною реакцією
• Культ «величі»: нескінченні історичні паралелі, ностальгія за імперськими часами, поки імперські амбіції не почали здаватися природним правом

Як мешканці намібійських сіл автоматично «бачать» кола там, де міські жителі бачать квадрати, так і глядачі російського ТБ почали автоматично «бачити» нацистів в українцях, загрозу в НАТО, велич у війні.

Найстрашніше, що ця «перепрошивка» сприйняття відбувається поза свідомим контролем. Люди щиро вірять, що самі дійшли таких висновків. Вони не усвідомлюють, що їхнє інформаційне середовище — як архітектура для зору — непомітно сформувало саму матрицю, через яку вони інтерпретують реальність.

Результат — сотні тисяч людей готові вмирати за химери, створені телевізором. Не тому, що їх примусили. А тому, що в їхньому перепрограмованому сприйнятті ця війна виглядає справедливою, необхідною, навіть героїчною.

Розуміння механізмів такого переформатування — перший крок до захисту. Якщо ви знаєте, що ваше середовище формує ваше сприйняття, ви можете свідомо диверсифікувати джерела інформації, шукати альтернативні перспективи, ставити під сумнів «очевидне».

Бо в інформаційну епоху контроль над середовищем сприйняття — це контроль над реальністю мільйонів.

Контрпропаганда

Розуміння глибинних механізмів сприйняття, виявлених у дослідженні Коффера, кардинально змінює підходи до протидії ворожій пропаганді. Якщо російська дезінформація працює на доуважному рівні, формуючи саму «оптику» сприйняття, то й наша відповідь має враховувати ці механізми.

Традиційна контрпропаганда намагається «перекричати» брехню фактами. Але якщо людина вже дивиться на світ через викривлену призму, факти просто не проходять крізь її фільтри сприйняття. Як намібієць не може побачити прямокутники там, де вони є, так і жертва кремлівської пропаганди не бачить очевидних злочинів Росії.

Ефективна протидія має працювати на тому ж глибинному рівні:

• Створювати альтернативне візуальне середовище: не просто спростовувати фейки, а пропонувати інші образи, символи, естетику
• Працювати з емоційними патернами: руйнувати автоматичні асоціації (Україна = загроза) через постійну демонстрацію альтернативних зв’язків
• Диверсифікувати інформаційну «архітектуру»: як різноманітне фізичне середовище формує гнучкіше сприйняття, так і різноманітний контент запобігає «тунельному зору»

Найважливіше — розуміти, що це гра в довгу. Як для переформатування сприйняття росіян знадобилися десятиліття, так і для його «розпрограмування» потрібен час і системний підхід. Але знання механізмів дає нам перевагу: ми можемо діяти точково, а не наосліп.