Автори — Глен Вайл (Glen Weyl), Одрі Тан (Audrey Tang) і Якоб Мчангама (Jacob Mchangama) — стверджують: настав час створити нову екосистему платформ, яка не руйнує, а зміцнює соціальну тканину.

Від Хатчінса до Twitter: що ми втратили

У 1947 році, після Другої світової війни, Комісія Хатчінса (Hutchins Commission) запропонувала етичні стандарти для американських ЗМІ. Серед них:

• розмежування «новин» і «думок» (distinction between news and opinion),
• представлення суспільних конфліктів збалансовано (balance of opinions),
• підтримка інформації, що об’єднує суспільство (broadly agreed-upon news).

Саме ці принципи стали основою «золотого віку» журналістики в США. Але з появою соцмереж у 21-му столітті ситуація кардинально змінилась: плюралізм голосів поєднався з фрагментацією, емоційною маніпуляцією та алгоритмічною дезінформацією.

Цифрова криза довіри

Автори вказують, що сьогоднішня ситуація нагадує міжвоєнну кризу преси: платформи все більше схиляються до поляризації. Серед симптомів:

• школи забороняють смартфони через шкоду психіці;
• Ілон Маск перетворив Х (раніше Twitter) на інструмент своїх правих переконань;
• Meta адаптує модерацію до очікувань адміністрації Трампа;
• TikTok під загрозою повної заборони.

Тайванський досвід: від протесту до політики

У 2014 році Тайвань охопили протести проти торговельної угоди з Китаєм. Учасниця руху g0v Одрі Тан (Audrey Tang) створила цифрові інструменти діалогу, які дозволили учасникам сформулювати спільні вимоги. Унікальний випадок: уряд прийняв усі пункти.

Згодом Тан стала міністеркою цифрових технологій Тайваню й масштабувала цей підхід. Результат:

• понад 30 нових законів, створених за участю громадян;
• ефективна протидія китайській дезінформації без цензури;
• найнижчий рівень поляризації серед молоді в Азії — за міжнародними оцінками.

Принципи нового дизайну соцмереж

Автори пропонують адаптувати принципи Хатчінса до цифрової доби за трьома напрямами:

1. Прозорий соціальний контекст (social provenance transparency) — показувати, в яких спільнотах підтримують або заперечують контент.
2. Алгоритми консенсусу (ranking for common ground) — просування контенту, що формує спільне бачення, а не конфлікт.
3. Моделі згуртованості (cohesion-driven models) — бізнес-модель, де прибуток залежить від посилення єдності, а не поляризації.

Community Notes: приклад у дії

Платформа Х (колишній Twitter) вже використовує систему Community Notes (раніше — Birdwatch):

• користувачі додають примітки до контенту;
• голосують за примітки інших;
• система показує лише ті коментарі, що мають міжпартійний консенсус.

Це стало «якорем реальності» під час конфлікту навколо теракту 7 жовтня в Ізраїлі. Академічні дослідження підтвердили: довіра до контексту, створеного користувачами, вища, ніж до централізованої модерації.

Помилковий консенсус і приховані згоди

Автори пояснюють два ключові викривлення:

• ефект хибного консенсусу (false consensus effect) — думка, що «всі думають так, як я»;
• ефект прихованої згоди (pluralistic ignorance) — коли багато хто погоджується, але не бачить цього підтвердження.

Це призводить до ізоляції, посилення радикалізації та втрати потенціалу для порозуміння.

Інструменти нового покоління платформ

Пропонується переорієнтувати соцмережі з модерації на співтворення контексту:

• Маркування контенту — як «спільна думка» (shared ground) або «різні погляди» (different perspectives) — залежно від спільноти.
• Курація спільнотами (community-driven curation) — через фінансування, голосування чи підписки.
• Агентність користувача (user agency) — налаштування стрічки відповідно до цінностей, а не рекомендацій алгоритмів.

Як на цьому заробити: бізнес-модель єдності

Просоціальна модель має не лише етичний, а й економічний потенціал:

• бренди отримують цінність від контексту — як під час трансляції Суперкубку;
• громади можуть платити за просування змісту, що об’єднує;
• держави витрачають мільярди на згуртованість, яку платформи можуть досягати ефективніше.

Ризики та обмеження

Автори чесно визнають:

• великі групи мають більше ресурсів для просування своєї правди;
• прозорість не гарантує ширшого залучення, але робить видимим вузьке коло, до якого ми належимо;
• система не змушує об’єднуватись, але створює інфраструктуру для цього.

Чому це важливо знати

У світі, де демократії стикаються з внутрішньою ерозією, нова модель соціальних мереж може стати точкою відновлення довіри. Вона не є ідеальним рішенням, але відкриває шлях до системних змін:

• перейти від алгоритмів роз’єднання до механік соціального згуртування;
• повернути довіру не через контроль, а через участь, прозорість і співтворення;
• побудувати цифрову інфраструктуру, що служить інтересам спільнот, а не логіці максимізації залучення і експлуатації емоцій.

Як колись стандарти Хатчінса змінили медіа, так сьогоднішні просоціальні інструменти можуть змінити соцмережі.