У статті The Conversation філософ і педагогічний дослідник Пол Тарк (Paul Tarc) переосмислює ідеї німецько-американської мислительки Ганни Арендт у контексті кризи, спричиненої стрімким розвитком штучного інтелекту.

Ключова теза: освіта повинна бути відповіддю не на технічні виклики, а на питання — «що таке світ і як його передати наступним поколінням».

Арендт про освіту як відповідальність за світ

У відомому есе «Криза в освіті» (1954) Ганна Арендт розглядала освітню кризу як нагоду для глибокого переосмислення цілей виховання. Вона виступала проти повної дитиноцентричності в американських школах, наполягаючи, що вчитель повинен залишатися носієм авторитету, бо бере на себе відповідальність за світ — і саме цей світ передає учням.

«Освіта — це не лише про дитину, а про світ, який ми залишаємо наступному поколінню», — стверджувала Арендт.

У цьому розумінні освіта — це процес «налаштовування» світу для нового покоління, а не просто інструмент соціального просування.

Виникнення нової кризи

Штучний інтелект, на думку Тарка, є саме тією «кризою» у сенсі Арендт — він ставить під сумнів усталені освітні підходи. Якщо раніше технології лише допомагали у навчанні (ручки, дошки, комп’ютери), то ШІ створює якісний розрив. Юваль Ной Харарі вважає, що ШІ — не просто інструмент, а агент, який самонавчається, ухвалює рішення і змінює взаємозалежність людини й технології. У відповідь на це школи та університети часто діють реактивно — наприклад, борються з «виявленням списування» через ChatGPT. Проте, як зазначає Тарк, така реакція видає глибше припущення: ніби головне завдання школи — це відбір і сортування учнів для «суспільства, заснованого на заслугах» (меритократії), де кожен має довести право на успіх через оцінки, дипломи чи стандартизовані тести. Але коли штучний інтелект здатен виконувати ці завдання за учня, така система відбору втрачає сенс — і постає фундаментальне питання: для чого насправді існує освіта?

Професор комп’ютерних наук із Канади Марк Дейлі (Mark Daley) ставить ключове питання: «Замість того щоб шукати технологічні рішення, запитайте: чому студенти взагалі списують?» Це зміщує фокус з контролю на культуру навчання. Навіть прогресивні освітні ініціативи — OECD із «глобальною компетентністю» чи програма International Baccalaureate — попри визнання цінності критичного мислення, все ще залишаються механізмами фільтрації, що надають конкурентну перевагу в системі меритократії. І Тарк, і Арендт пропонують принципово інший підхід: освіта як формування відповідальності за світ, а не просто підготовка до успішної кар’єри.

Освіта в час великих трансформацій ШІ змінює не лише школи, а й політичну економію:

• зменшується частка людської праці в економіці;
• демократичні процеси ризикують підпасти під контроль власників технологій;
• зростає розрив між тими, хто створює технології, і тими, хто ними користується. Саме тому освіта має стати «притулком для мислення» — простором, де діти вчаться жити у світі, розуміти його виклики і брати на себе відповідальність за його оновлення.

Відповідь Арендт на виклики XXI століття

Дослідник Маріо Ді Паолантоніо (Mario Di Paolantonio) розвиває спадщину Арендт, окреслюючи школу як «людське місце-притулок, де ми можемо мислити разом над тим, що робить життя значущим… простір для збереження уявлень, артефактів, ідей, які формують неперервний зв’язок між поколіннями». У цій інтерпретації головне призначення освіти трансформується: не просто передавати знання, а допомогти молоді зрозуміти, що світ вартий збереження, і разом шукати шляхи, як це здійснити.

Чому це важливо

Стрімкий розвиток ШІ не просто ставить під сумнів, а фактично підриває традиційну функцію школи як механізму оцінювання та селекції. Ця криза спонукає нас повернутися до фундаментального питання: яка справжня мета освіти? Філософський спадок Ганни Арендт пропонує радикальне переосмислення — від освіти як підготовки до ринку праці до освіти як виховання відповідальності за спільний світ. В епоху, коли технології поступово витісняють людську працю з економіки, саме така трансформована освіта може стати ключовим фактором формування демократичного, критично мислячого та екологічно свідомого суспільства, здатного колективно відповідати на виклики майбутнього.