Ностальгія за фашизмом в Італії через 80 років після страти Муссоліні
28 квітня 1945 року диктатора Беніто Муссоліні (Benito Mussolini) стратили італійські партизани разом із його коханкою Кларою Петаччі (Clara Petacci). Наступного дня їхні тіла викинули на площу Лорето (Piazzale Loreto) в Мілані, де над ними знущався натовп.

Як пише France24, через 80 років після падіння “Дуче” спадщина фашизму в Італії більше не є об’єктом осуду, а навпаки — викликає хвилі ностальгії.
Фотографії з Мілана, де тіло Муссоліні було повішене вниз головою на металевій балці перед натовпом, облетіли світові медіа. Його останки були сплюндровані — на них плювали, били й оскверняли. На відміну від Адольфа Гітлера (Adolf Hitler), Муссоліні вирішив тікати в останні дні війни, а не накласти на себе руки.
Ще в липні 1943 року, після захоплення Сицилії союзниками, впливові члени уряду Муссоліні повернулися проти нього. Його заарештувала Фашистська велика рада, однак у вересні 1943 року спецпідрозділи СС звільнили диктатора. Після цього він очолив маріонеткову Італійську соціальну республіку (Repubblica Sociale Italiana) на півночі країни.
Як пояснює історик Джованні Де Луна (Giovanni De Luna), у квітні 1945 року Муссоліні мав два варіанти: організувати “останній бастіон” у долині Вальтелліна або домовитися із союзниками для власного порятунку. Зрештою, він обрав втечу: 27 квітня його колону, де Муссоліні був замаскований під німецького солдата, зупинили партизани неподалік озера Комо (Lago di Como).
Наступного дня, за рішенням Комітету національного визволення Північної Італії (Comitato di Liberazione Nazionale Alta Italia), його стратили без суду в селищі Джуліно-ді-Меццегра (Giulino di Mezzegra). Як зауважує історик Франческо Філіппі (Francesco Filippi), вирок був виконаний швидко через ризикованість перевезення Муссоліні до Мілана.
Площа Лорето була обрана не випадково: у серпні 1944 року там демонстративно залишили тіла 15 страчених партизанів як акт залякування населення. За словами Де Луни, “винесення тіла Муссоліні на цю площу було актом справедливої відплати — око за око”.
Також Де Луна наголошує, що масова наруга над тілом “Дуче” стала символічною інверсією його культу особи: “Муссоліні демонстрував своє тіло як культовий об’єкт — оголений на пляжах Ріміні (Rimini) й Річчоне (Riccione), у численних фотосесіях. І саме це тіло стало об’єктом глузування і зневаги в Пьяццале Лорето”.
Після страти тіло Муссоліні спочатку поховали в безіменній могилі в Мілані, але в 1946 році його викрали неофашисти. Останки переховували 11 років, аж поки в 1957-му їх не перепоховали в родинній крипті в Предаппіо (Predappio), що стало місцем паломництва прихильників фашистського режиму.
Сьогодні, через вісім десятиліть після падіння диктатора, в Італії знову спостерігається відродження ностальгії за фашизмом. Після перемоги партії “Брати Італії” (Fratelli d’Italia) на парламентських виборах 2022 року Джорджія Мелоні (Giorgia Meloni) стала прем’єр-міністеркою, що змінило ставлення суспільства до фашистського минулого.
Як підкреслює Де Луна, президент Сенату Італії Ігнаціо Ла Русса (Ignazio La Russa) тримає у своєму кабінеті бюст Муссоліні.
Франческо Філіппі застерігає, що нині відбувається “переписування історії”: поширюється образ Муссоліні як “добродушного лідера, який помилявся, але бажав добра своїм підданим”. Насправді, за словами Філіппі, Муссоліні глибоко зневажав італійців і прагнув створити “нового італійця”, бо вважав існуючих негідними.
Історик також підкреслює, що після Другої світової війни в Італії не було повноцінної дефашизації, оскільки за 20 років фашизм глибоко інтегрувався в суспільні структури.
Цьогорічний ювілей страти Муссоліні збігся із періодом загальнонаціональної жалоби за Папою Франциском (Pope Francis). На думку Філіппі, влада використала п’ятиденний траур (більший, ніж три дні після смерті Папи Івана Павла ІІ (John Paul II)) для приглушення значення Дня визволення Італії 25 квітня.
Як зазначає Філіппі, уряд закликав громадян святкувати День визволення “зі стриманістю” — фактично применшуючи значення боротьби проти фашистської окупації.
Чому це важливо знати
Повернення ностальгії за фашизмом в Італії сигналізує про кризу представницької демократії та небезпеку ревізіонізму історії. У період глобальних викликів така романтизація авторитаризму може мати серйозні наслідки для політичної культури не лише Італії, а й усієї Європи.