У світі Гаррі Поттера спогади можна витягти чарівною паличкою, занурити в Пенсів і заново пережити. У реальному житті, пише Science News, усе складніше — але наука вже наблизилася до здатності посилювати або послаблювати людську пам’ять.

Дослідження, проведені вченими з Wake Forest University та Columbia University, демонструють: мозкові імпланти, електричні імпульси та маніпуляція білками в нейронах можуть суттєво змінювати те, що ми пам’ятаємо — і як ми це пам’ятаємо.

Посилення пам’яті: 40% приросту за допомогою електричних «імпульсів пам’яті»

Нейробіолог Роберт Гемпсон надихнувся ідеєю магічного Пенсіва й поставив реальну мету: підсилювати здатність мозку зберігати нову інформацію.

У дослідженні, проведеному серед пацієнтів з епілепсією, які мали імплантати в гіпокампі (центр пам’яті мозку), вчені записували характерні нейронні сигнали, пов’язані з запам’ятовуванням зображень. Потім вони відтворили ці патерни у вигляді слабких електричних імпульсів для іншої групи.

Результат: пам’ять на зображення, пов’язані з імпульсами, покращувалася на 35–40%, тоді як на інші — ні. У майбутньому це може стати основою для лікування деменції, втрати пам’яті після травм або хвороби Альцгеймера.

“Я люблю думати про можливість «витягти» спогад, подивитися на нього, проаналізувати”, — каже Гемпсон.

Стирання спогадів: чи можна вибірково «забувати»?

З іншого боку, команда нейробіолога Семюела Шахера з Columbia University працює над протилежним завданням: як “вимкнути” конкретний спогад, не зачіпаючи інші.

Для цього вони досліджували нейрони морських молюсків Aplysia. Ці нейрони з’єднуються в ланцюжки, і кожен зв’язок контролюється різними формами білка PKM. Під час експерименту вчені стимулювали нейрони та інгібували лише один тип PKM, що дозволило вибірково блокувати одну пам’ять, зберігаючи інші недоторканими.

“Це натяк на те, що можна стерти окремий спогад, не знищуючи всі інші пов’язані з ним,” — пояснює Шахер.

Це має потенціал для терапії посттравматичних розладів (ПТСР), де мозок асоціює нейтральні стимули з небезпекою. Важливо, що інші аспекти досвіду (наприклад, інстинкт уникати загроз) можуть залишатися незмінними.

Але… чи це етично?

Зміна пам’яті — не просто медичне втручання, а фундаментальна трансформація особистості, каже нейробіолог з Нью-Йоркського університету Андре Фентон:

“Наші переживання і спогади — це те, що визначає нас. Якщо ми змінюємо ці спогади, чи залишаємося ми тією ж людиною?”

Саме тому, попри потенційний прорив у медицині, багато дослідників наполягають: рухатися треба обережно, з урахуванням глибоких етичних наслідків.

Чому це важливо знати

Ідея втручання в пам’ять більше не належить до жанру фантастики. Технології, які сьогодні тестуються на нейронах морських молюсків або пацієнтах з епілепсією, завтра можуть бути застосовані для лікування ПТСР, Альцгеймера або посттравматичних станів у мільйонів людей.

Але кожен крок у цьому напрямку порушує екзистенційне питання ідентичності: чи можемо ми контролювати свою пам’ять — і чи маємо право це робити? Це межа, яка відділяє лікування від маніпуляції, і майбутнє цієї межі залежить не лише від науки, а й від суспільства.

Хочеш продовження — окрему аналітику по ПТСР, нейроетики чи трансгуманізму? Я готовий.