Внутрішні води — річки, озера, струмки й водосховища — не лише прикраса планети, а й критичні компоненти її дихальної системи. Вони «дихають» киснем, як і ми. Але нове глобальне дослідження під керівництвом учених Утрехтського університету показує: людство за останнє століття фактично почало душити ці водні тіла. Йдеться про масштабне явище — порушення кисневого циклу в епоху Антропоцену.
Кисневе дихання планети під загрозою
Головний висновок дослідження:
Із 1900 року внутрішні води стали споживати більше кисню, ніж виробляти, перетворившись на глобальний «кисневий поглинач», що забирає до 1 мільярда тонн атмосферного кисню щороку. Це — половина того, що повертає назад в атмосферу весь Світовий океан.
Що таке гіпоксія і чому це тривожний сигнал?
Гіпоксія — це зниження рівня розчиненого кисню у воді, що призводить до:
- масової загибелі риби,
- руйнування харчових ланцюгів,
- зниження якості води,
- порушень біогеохімічних циклів (вуглецевого, азотного та ін.).
І раніше вважалося, що головна причина — глобальне потепління. Але нова модель Утрехтської групи показала інше.
Причина — не температура, а людська діяльність
👨🔬 Дослідники Джунцзе Ван (Junjie Wang) і Джек Мідделбург (Jack Middelburg) створили першу глобальну модель кисневого циклу внутрішніх вод. Вона охоплює всі типи екосистем — від річок до водосховищ — і дозволяє оцінити як продукцію, так і споживання кисню.
«Модель дозволяє передбачати, де саме виникнуть кисневі проблеми та які чинники їх спричиняють», — пояснює Мідделбург.
Висновки:
- Окиснювальні процеси прискорились, але продукція кисню не встигає за споживанням.
- Основні причини:
- Надлишкове внесення добрив → водорості → гниття → поглинання кисню.
- Дамби та водосховища → довший шлях води до моря → більше часу для деградації органіки.
- Підвищення температури справді сприяє гіпоксії, але: «Наш аналіз показує: потепління відповідає лише за 10–20% прискорення кисневого дефіциту», — наголошує Ван.
Планетарний масштаб проблеми
Попри те, що внутрішні води займають лише незначну частку земної поверхні, їхній внесок у глобальний кисневий баланс є суттєвим і недооціненим:
«Внутрішні води забирають з атмосфери майже стільки ж кисню, скільки океан повертає», — каже Мідделбург.
«Ми більше не можемо ігнорувати річки й озера у кліматичних і кисневих моделях Землі», — додає Ван.
Чому це важливо знати
Це дослідження вперше показує, що проблема дефіциту кисню у воді — не локальна, а глобальна. Йдеться не лише про смерть риб у конкретному озері, а про зміни в біохімії планети, які вже порушують вуглецевий цикл, якість питної води та стійкість екосистем. Якщо внутрішні води перетворюються на кисневі “поглиначі”, це матиме серйозні наслідки для клімату, продовольчої безпеки і життя на Землі загалом.
