Колумніст Bloomberg Марк Чемпіон у свіжій статті від 20 травня 2025 року аналізує неочікуваний ефект агресивного націоналізму. За його оцінкою, риторика та дії Володимира Путіна, Дональда Трампа і Джей Ді Венса створили подвійний ефект: з одного боку, посилили позиції крайніх правих сил у Європі, але з іншого — мобілізували поміркований електорат, дозволивши центристським кандидатам здобувати перемоги, хоч і з мінімальною перевагою.
Румунський прецедент став показовим для цієї тенденції. На президентських виборах незалежний кандидат і чинний мер Бухареста Нікушор Дан, відомий своїми поміркованими поглядами та математичною освітою, зумів перемогти радикального націоналіста Джорджа Сіміона. Історія цих виборів драматична: перший тур у листопаді 2024 року Конституційний суд Румунії скасував через безпрецедентне російське втручання з використанням TikTok-кампаній. Це спровокувало громадянську мобілізацію — у повторному другому турі явка виборців різко зросла, що й визначило результат.
Російський вплив і румунський спротив
За оцінками експертів, вирішальним фактором у перемозі поміркованих сил у Румунії стала безпрецедентна мобілізація виборців, особливо тих, хто проживає в сусідній Молдові. Понад мільйон молдовських громадян, які мають також румунське громадянство, активно долучилися до голосування, розуміючи прямі загрози, які несла програма націоналіста Сіміона.
«Росіє, не забувай — Румунія не твоя» — це гасло, скандоване натовпом під час святкування перемоги Нікушора Дана, яскраво демонструє геополітичний підтекст цих виборів. Виборці чітко ідентифікували зв’язок між радикальним націоналізмом Сіміона та російським впливом.
Особливе занепокоєння в Молдові та серед проєвропейських румунів викликала парадоксальна програма Сіміона. З одного боку, він обіцяв «возз’єднати» Молдову з Румунією — крок, який міг дестабілізувати регіон і викликати непередбачувані геополітичні наслідки. З іншого — він планував припинити військову допомогу Україні, що фактично грало на руку Кремлю та посилювало загрози для всього регіону, включно з самою Молдовою, яка залишається в зоні ризику російського впливу. Обидві позиції — потенційна загроза для незалежності Молдови.
Венс і хибна риторика
Віцепрезидент США Джей Ді Венс опинився в епіцентрі міжнародного скандалу через свої непродумані заяви щодо румунських виборів. У той час як європейські лідери та незалежні спостерігачі визнали легітимність рішення Конституційного суду Румунії про анулювання першого туру виборів, Венс зайняв радикально іншу позицію.
Віцепрезидент публічно звинуватив Європу у «зраді демократії», демонструючи дивовижну суголосність з російською пропагандою. Особливо контроверсійною стала його характеристика доказів російського втручання через TikTok як «слабких» (flimsy), хоча розвідувальні служби Румунії, ЄС та НАТО вже тоді представили переконливі матеріали про масштабну, добре фінансовану кампанію дезінформації, організовану Москвою.
Ця позиція Венса, як зазначає Марк Чемпіон, не тільки підірвала трансатлантичну єдність у протидії російським гібридним загрозам, але й мала протилежний від запланованого ефект: вона лише підсилила підозри румунських виборців щодо російського впливу на націоналістичну партію Сіміона. Епізод з Венсом став показовим прикладом того, як представники адміністрації Трампа, навіть не усвідомлюючи цього, діють в унісон з інтересами Кремля, підриваючи демократичні інститути в Європі.
Португалія: традиційні партії слабшають
Тривожні сигнали для усталеної європейської політичної архітектури надходять не лише зі Східної Європи. Португалія, яка довгий час вважалася бастіоном стабільності та поміркованості на Піренейському півострові, демонструє симптоми тієї ж політичної турбулентності.
Попри формальний успіх центристської коаліції, яка збільшила своє представництво в парламенті, найбільшою сенсацією португальських виборів стало блискавичне зростання підтримки крайньої правої партії Chega («Досить!»), яка здобула 23% голосів. Цей результат став потужним ударом передусім по позиціях лівих сил, традиційно потужних у Португалії.
Феномен Chega відображає фундаментальну трансформацію політичного ландшафту: класична дво- або трипартійна система, яка десятиліттями забезпечувала стабільність країни, більше не відповідає запитам виборців. Сучасний португальський електорат, як і в багатьох інших країнах Європи, демонструє втому від поміркованості, яка в їхніх очах стала синонімом застою. Натомість люди тяжіють до політичних сил, що обіцяють радикальні, системні зміни, навіть якщо ціна таких змін — інституційна нестабільність та ризик авторитарного повороту.
Португальський кейс підтверджує глобальний тренд: нездатність традиційних партій запропонувати переконливу візію майбутнього створює вакуум, який заповнюють популісти та радикали з їхніми простими рішеннями складних проблем.
Польща: реформувати — важко, але потрібно
Польща представляє особливо показовий приклад дилеми, з якою стикаються центристські сили в сучасній Європі. У 2023 році коаліція на чолі з Дональдом Туском та його партією «Громадянська платформа» здобула історичну перемогу над популістським урядом партії «Право і справедливість» (ПІС). Ця перемога сприймалася як тріумф проєвропейських, ліберально-демократичних цінностей.
Проте шлях від електоральної перемоги до реальних трансформацій виявився набагато складнішим, ніж очікувалося. Уряд Туска зіткнувся з інституційною пасткою: незважаючи на парламентську більшість, ключові реформи блокуються президентом Анджеєм Дудою (представником опозиційної ПІС), який активно користується своїм правом вето. Ця патова ситуація породжує розчарування серед виборців, які голосували за зміни, але бачать лише часткові результати.
Нинішня президентська кампанія в Польщі стала лакмусовим папірцем цих настроїв. Рафал Тшасковський, харизматичний мер Варшави і соратник Туска, за результатами першого туру має лише мінімальну перевагу над кандидатом від ПІС. Водночас, кандидати від радикальних правих партій демонструють несподівано високі результати, що робить перспективи другого туру непевними.
Усвідомлюючи цю небезпеку, Тшасковський вже скоригував свою риторику. Його рішуча заява «Ми пришвидшимо зміни» сигналізує про розуміння, що поміркованим силам більше недостатньо просто критикувати популістів — вони мають запропонувати власну програму радикальних трансформацій, яка відповідатиме на запити розчарованого електорату.
Польський досвід містить важливий урок для всіх центристських сил Європи: половинчасті реформи та тактичні компроміси більше не переконують виборців. Необхідна сміливість для системних змін — інакше популістська хвиля повернеться з новою силою.
Лівий центр у небезпеці: старі рецепти не працюють
Марк Чемпіон у своєму аналізі приходить до стратегічного висновку, який має стати дороговказом для всіх поміркованих політичних сил: «Керування і дрібні налаштування більше не працюють». Ця лаконічна фраза містить глибоке розуміння поточного моменту — ми перебуваємо в точці, коли косметичні реформи та технократичне адміністрування втратили легітимність в очах виборців.
Сучасний електорат, який пережив економічні кризи, пандемію та зростання геополітичної напруженості, вимагає фундаментальних перетворень. Люди прагнуть не просто покращення статус-кво, а його кардинального переосмислення. Вони хочуть:
- Реальних, відчутних змін у своєму повсякденному житті
- Економічного прориву, який би перевернув патерни стагнації середнього класу
- Розриву з політичними та економічними елітами, які, на їхню думку, використали десятиліття безпрецедентного багатства не для суспільного блага, а для поглиблення нерівності
Парадоксально, але навіть очевидні провали популістських проєктів не зменшують їхньої привабливості. Виборців не зупиняють ні катастрофічні наслідки Брекзиту, який не виконав жодної зі своїх обіцянок, ні хаотичне врядування адміністрації Трампа, яке Чемпіон влучно порівнює з «клоунською машиною без водія». Чому? Відповідь проста і тривожна: сучасний розчарований виборець не шукає компетентності та виваженості — він шукає «руйнівників системи», здатних демонтувати інституції, які в його очах втратили легітимність.
Цей аналіз висвітлює фундаментальну дилему для демократій: як запропонувати виборцям реальні, системні зміни, не жертвуючи при цьому демократичними цінностями та інституціями, які є запорукою стабільності та процвітання в довгостроковій перспективі. Бо вони не шукають компетентності — вони хочуть «руйнівників системи».
Що мають робити помірковані сили?
Центристські сили в Європі стоять перед екзистенційним вибором: або трансформуватися й адаптуватися до нових реалій, або бути витісненими популістами. Марк Чемпіон не обмежується діагнозом проблеми, але пропонує радикальний рецепт для поміркованих політиків — особливо в країнах, де центристи нещодавно повернулися до влади.
Як у Польщі, так і в Румунії, помірковані лідери повинні ризикувати, ламати табу і вступати в конфлікти. Це означає відмову від звичного центристського підходу, заснованого на пошуку компромісів і мінімізації політичних потрясінь. Натомість потрібна нова формула: сміливі рішення, готовність порушити неформальні домовленості з елітами та відкрита конфронтація з корумпованими інтересами, навіть якщо це тимчасово дестабілізує політичну систему.
Чемпіон конкретизує свій рецепт на прикладі Румунії. Новообраний президент Нікушор Дан, математик і урбаніст за фахом, не повинен обмежуватися символічними жестами вдячності до партій, які підтримали його у вирішальному другому турі. Натомість він має використати свої президентські повноваження для запуску масштабної антикорупційної кампанії — навіть якщо це означатиме відкритий конфлікт з партійними елітами, що входять до урядової коаліції.
Такий підхід несе очевидні ризики — від політичного паралічу до інституційної кризи. Проте ціна бездіяльності ще вища: якщо центристи не продемонструють здатність забезпечити кардинальну зміну курсу, вони неминуче програють наступні вибори більш радикальним силам, які обіцяють те саме, але з потенційно катастрофічними наслідками для демократичних інститутів.
Чемпіон формулює цю дилему як «бінарний вибір»: або політична відвага і справжні зміни, або політичне небуття. Середнього шляху більше не існує.
Чому це важливо знати
Повернення агресивного націоналізму, підживленого риторикою Путіна, Трампа і Венса, — це не лише зовнішньополітична загроза. Це внутрішній виклик для демократій, де втомлений виборець шукає радикальних альтернатив. Якщо помірковані сили не зможуть проявити сміливість, щоб реально змінити курс, їм загрожує вимирання.
Для України ця тенденція небезпечна: вона посилює ризик проросійських сил у ЄС, знижує довіру до демократичних інституцій і відкриває простір для антиукраїнської політики, замаскованої під «прагматичний» націоналізм.
