Аргументи: Історія військових кампаній Путіна

Автор статті підкреслює: від Чечні до Сирії жодна військова кампанія Путіна не принесла Росії тривалого стратегічного успіху. У Грузії ситуація залишається невизначеною — країна досі перебуває «між Росією та Заходом», що не є катастрофою для Москви. У Сирії, віддаленому театрі бойових дій, російський вплив поступово згасає, і цей відступ можна приховати від громадськості.

В Україні ж становище принципово інше — для Кремля це справжня катастрофа. За оцінкою Кімміджа, саме в цьому конфлікті Путін не зможе створити ілюзію перемоги: російська армія зазнає величезних втрат, а населення не розуміє справжньої мети війни.

«Путін вміє уникати вигляду поразки», – зазначає аналітик. Проте щодо України його PR-інструментарій більше не працює ефективно.

Військовий глухий кут і критичні втрати

Росія опинилася в складній військовій ситуації: попри захоплення окремих територій України, стратегічного перелому в конфлікті не досягнуто. У технічному сенсі може здаватися, що ініціатива на боці Росії, яка займає нові квадратні кілометри української землі, але ця інерція нікуди не веде.

Показовим прикладом є місяці безуспішних спроб захопити українське місто Покровськ. Ці невдачі супроводжуються колосальними людськими втратами. За оцінками західних аналітиків, з початку повномасштабного вторгнення російські втрати складають:

• 790 000 убитих і поранених
• 48 000 зниклих безвісти
• понад 100 000 втрат тільки у 2025 році

За збереження нинішніх темпів, до кінця 2025 року загальні втрати Росії можуть перевищити 1 мільйон осіб, при цьому стратегічне становище країни навряд чи покращиться порівняно з 2022 роком. Путін не має простого способу змінити цю траєкторію, що веде до патової ситуації.

Території, які контролює Росія в Україні, переважно перетворилися на зони бойових дій і не приносять Москві жодної матеріальної вигоди.

Українська стійкість: стратегічний прорахунок Кремля

Коли у 2022 році спроба швидкого захоплення України зазнала невдачі, перед Путіним постав вибір: зменшити масштаб війни або перейти до тактики масованого тиску на цивільне населення. Російський лідер обрав другий варіант — не бажаючи виглядати таким, що відступає, і сподіваючись змусити українців капітулювати.

Це рішення мало протилежний до очікуваного ефект. Жорстокість російської окупації, численні атаки на цивільних та інфраструктуру лише переконали більшість українців у необхідності опору.

Так, Україна бідніша і менша за Росію, не ідеально пристосована до війни на виснаження, і на полі бою Україна діє сама. Ці обставини, звичайно, мають значення, хоча й не таке велике, як моральний дух України та її вражаюча здатність до адаптації та інновацій (наприклад, у сфері дронової війни), що, серед іншого, є функцією морального духу українців.

Саме ця стійкість і винахідливість, породжені високим моральним духом, стали головним ресурсом українського спротиву, з яким Кремль не зміг впоратися.

Дипломатичний провал Росії на Заході

Росія не змогла скористатися дипломатичними можливостями, які відкрилися з приходом нової адміністрації у Вашингтоні. Москва змарнувала шанси, які надав відверто проросійськи налаштований уряд Трампа в лютому, березні та квітні, продовжуючи бомбардування попри численні спроби досягти припинення вогню. Такі дії не лише відштовхнули президента США, але й посилили його підтримку України та Європи.

Кремль також не зміг знайти спосіб відокремити Європу від України:

• Фрідріх Мерц, новообраний канцлер Німеччини, який має відмінні відносини з Великою Британією, Францією та Польщею, рішуче підтримує Україну.
• Німеччина зобов’язалася виділити близько пів трильйона доларів на оборонні витрати.
• Ключові європейські держави — Франція, Велика Британія, Польща — залишаються непохитними союзниками Києва.

Російська дипломатія не здатна забезпечити дружнє чи навіть нейтральне ставлення Заходу, зокрема через саму природу воєнних дій в Україні. Крім того, Путін не дозволяє своїм дипломатам досліджувати компромісні рішення, які могли б врятувати Росію від кошмару війни, який він створив для своєї країни.

Економічне виснаження Росії

Одержимість Путіна ідеєю «не програти в Україні» суттєво підірвала російську економіку. Період штучного зростання, зумовлений військовими витратами, завершився — темпи розвитку знизилися з початкових 5% до нульової позначки. Перегрітий ринок праці спричинив інфляцію на рівні близько 10%.

Особливо загрозлива ситуація складається у сфері енергетичних доходів. Ціни на енергоносії падають через комплекс факторів:

• Економічний спад у Китаї, який є ключовим споживачем російських ресурсів
• Торгові війни, які розгортає адміністрація Трампа
• Загальне зниження експортних можливостей для російських нафти та газу

Ці тенденції можуть мати катастрофічні наслідки для державного бюджету Росії, який критично залежить від продажу енергоресурсів. Звичайні росіяни, хоча й не голодують, все частіше запитують себе про доцільність політики свого уряду: підвищення цін і похмурі економічні перспективи заради контрпродуктивної та непотрібної війни зайшли в глухий кут.

Як зазначає автор статті: «Для політичного лідера немає нічого небезпечнішого, ніж дискреційна війна (війна за вибором) — тобто військовий конфлікт, розпочатий не з необхідності захисту, а з власної ініціативи — особливо якщо така війна йде погано».

Політична вразливість Путіна

Російський президент вимагає від своїх громадян повної довіри щодо війни в Україні. Багато росіян справді довіряють йому, але існує і значна частина тих, хто не підтримує Путіна. Незгодні можуть зіткнутися з репресивними заходами поліцейської держави, хоча Росія не є повністю тоталітарною.

Соціальний контракт у сучасній Росії становить собою дивну суміш: часткова мобілізація для війни (в окремих регіонах) та відсторонення від політики (по всій країні). Це створює феномен здебільшого аполітичного суспільства, яке нібито веде «священну війну».

Реальна політична влада зосереджена в руках Путіна. Проте ця авторитарна привілея робить його унікально відповідальним за все, що відбувається – це одночасно і сила, і слабкість. Сила в тій мірі, в якій він може виграти війну, і слабкість в тій мірі, в якій він її програє.

Можливо, саме з цієї причини, після років мовчання на цю тему, Путін почав говорити про наступника. Він сам, схоже, усвідомлює, що поставив свою політичну долю на нерозумну війну, яку не виграє.

Відсутність відчутних результатів війни, зростання цін і ці раптові розмови про наступництво створюють у російському суспільстві відчуття завершення епохи Путіна.

Чому це важливо знати

Висновки директора Інституту Кеннана Майкла Кімміджа варто розглядати не лише як оцінку поточного стану російсько-української війни, але й у ширшому геополітичному контексті. Аналіз системних проблем, з якими стикається режим Путіна — військових, дипломатичних, економічних і політичних — дозволяє краще зрозуміти траєкторію розвитку конфлікту.

Сигнали про поступове послаблення позицій російського лідера мають практичне значення для різних зацікавлених сторін:

• Для західних держав — це може бути аргументом на користь посилення санкційного тиску та збереження єдності в підтримці України
• Для Києва — можливість переглянути окремі аспекти своєї воєнної та дипломатичної стратегії

Водночас важливо зберігати пильність і не робити передчасних висновків. Історія показує, що авторитарні режими часто стають найбільш непередбачуваними та агресивними саме тоді, коли відчувають внутрішню слабкість. Зовнішня агресія нерідко використовується як інструмент відволікання уваги від внутрішніх проблем та консолідації суспільства навколо лідера. У цьому контексті Путін навряд чи стане винятком.