Французький євродепутат Рафель Глюксманн (Place Publique), один із найгостріших критиків Кремля у Європі, поділився з L’Express своїм аналізом “путінізму” — крізь призму текстів і стратегії Владислава Суркова, якого він називає головним ідеологом хаосу.
Глюксманн вважає, що якби західні лідери читали Суркова або аналізували його публікації, вони б не припустилися стратегічної помилки умиротворення Путіна.
«Кожна слабкість Заходу протягом останніх 20 років — це запрошення до агресії», — попереджає євродепутат.
Хто такий Владислав Сурков
Сурков, колишній віцепрем’єр РФ і головний стратег Кремля 2000-х років, не є звичайним апаратчиком. Глюксманн називає його “ерудитом”, який читав Дерріду, любив хіп-хоп і сам став автором театральних п’єс під псевдонімами, розмиваючи межу між мистецтвом, пропагандою й політикою.
«Його мета — посіяти хаос, сумнів і паралізувати волю суспільства до спротиву», — зазначає Глюксманн.
Саме Сурков, за словами депутата, запровадив “технологію політичного управління”, що поєднує тотальну дезінформацію, маніпуляцію і створення паралельних реальностей. Він був першим, хто передбачив роль інтернету у дестабілізації демократій.
В 2021 році Сурков написав статтю, де заявив:
“Проєкція хаосу назовні — єдиний спосіб для Росії подолати внутрішній безлад”.
Це стало ідеологічною основою для російських втручань у західні політичні процеси.
Геополітична стратегія: без кордонів, лише імперія
Глюксманн згадує момент із 2008 року, коли під час війни у Грузії один із російських генералів заявив йому:
“Тут не Європа, це Росія. Ми прийдемо туди, де вже були”.
Цей підхід, пояснює Глюксманн, є імперським мисленням без чітких географічних меж — лише зонами впливу, які розширюються відповідно до сили.
Він також наводить приклад інтерв’ю Путіна 2016 року, де той прямо заявив:
“У Росії немає кордонів”.
Цей принцип, каже євродепутат, означає, що будь-яка слабкість Заходу — прямий сигнал до наступу.
Псевдоніми, театр, маніпуляція
Одна з найяскравіших метафор — вистава Суркова, поставлена у Москві режисером-опозиціонером Серебренниковим. Серед публіки — кремлівська еліта, а в монологах — пряма критика клептократії і корупції.
«Глядачі не знали, чи це імпровізація режисера, чи авторська провокація. У підсумку — аплодували, бо були дезорієнтовані», — описує сцену Глюксманн.
Саме так, на його думку, працює кремлівська пропаганда: не переконувати, а розвалювати саму здатність мислити раціонально.
Сурков: “Ми або завоюємо, або загинемо”
У 2014 році, незадовго до анексії Криму, Сурков публікує новелу “Без неба”, в якій народ із “обваленим небом” готується до війни проти сусіднього міста.
«Місто — це Європа. Народ — це Росія після розпаду СРСР. Останні слова: “Ми або завоюємо, або загинемо. Третього шляху немає”», — каже Глюксманн.
Чому Захід не повірив Путіну?
Глюксманн вважає, що західна політична еліта проектувала свої уявлення на Кремль, вважаючи, що агресія проти Європи “не в інтересах Путіна”.
«Їм здавалося, що це — абсурд. Бо, як казав Ромен Гарі, вони просто “любили свої меблі” — свій комфорт».
Європейський захист, зброя та відновлення авторитету
Європа, на його думку, має:
- переозброїтись — спільно та координовано;
- виділити 500 млрд євро на оборонний бюджет;
- створити ядерний “парасоль” — не через “поділ” арсеналу Франції, а через розширення ядерного стримування на всю Європу;
- збільшити поставки зброї Україні та підтримати її до моменту перемовин на рівних.
Чи є сенс заморожувати або конфісковувати активи РФ?
Так, каже Глюксманн. Це відповідає міжнародному праву як пропорційна та зворотна контрміра у відповідь на злочин агресії.
«Збитки, завдані Україні, в рази перевищують російські держактиви у Європі. Їх можна зарахувати як частину репарацій», — наголошує він.
Чому це важливо знати
Ідеологія Путіна — не випадковість і не ситуативна реакція. Вона спланована, оформлена в текстах Суркова, Дугiна й інших, і вже два десятиліття втілюється в політиці: дезінформація, знищення правди, воєнна експансія. Європейське небажання дивитися в обличчя цій реальності дозволило цій системі закріпитися.
Тепер, як стверджує Глюксманн, вибір простий: або ми зберемо волю, ресурси й стратегічне бачення — або залишимось паралізованими комфортом, який сам по собі не захищає.
“Європа отримає мир тільки тоді, коли навчиться проєктувати силу”, — підсумовує Глюксманн.
