Франциск був відомий як “політичний папа”, однак його цінності суттєво відрізнялися від сучасних політичних трендів. Він наголошував на скромності, допомозі вразливим і мігрантам — на противагу стилю, який панує в елітних середовищах на кшталт Мар-а-Лаго. У своєму останньому великодньому посланні Франциск підкреслив необхідність опіки над біженцями, ув’язненими та бідними — тими, кого Дональд Трамп (Donald Trump) міг би назвати «всесвітніми лузерами».
Особливо помітною стала розбіжність між поглядами Франциска і віцепрезидента США Джей Ді Венса (J.D. Vance). Венс, який прийняв католицизм у дорослому віці, наголошував на “ordo amoris” — пріоритетній любові до Бога, себе, родини, а потім уже до інших. Натомість Франциск проповідував інший підхід: «справжній порядок любові» — братерство, відкрите для всіх без винятку.
Попри популярність серед мільярду католиків, Франциск мав чимало критиків усередині церкви. Його звинувачували у недостатній боротьбі із сексуальними скандалами, фінансовими порушеннями, у непослідовній політиці щодо Китаю та війни в Україні. Також його позиції щодо ролі жінок, розлучень, гомосексуальних стосунків і контрацепції викликали суперечки як серед консерваторів, так і серед лібералів.
Авторка — невіруюча за переконаннями — визнає, що захоплювалася Франциском за його вміння поєднувати скромність із харизмою та відкритістю до нужденних. Він носив прості потерті туфлі замість традиційного червоного взуття й обирав скромний білий одяг замість розкішного папського вбрання.
На особистому рівні Франциск прагнув мінімізувати розрив між багатством Ватикану і бідністю простих людей. Він святкував день народження з безхатьками, встановив безкоштовні душові й перукарні для бідних біля площі Святого Петра, закликав кожну парафію Європи прийняти хоча б одну родину біженців із Сирії та особисто запросив сирійських біженців до Ватикану. Також він розпорядився, щоб на його похорон запросили ув’язнених із римських в’язниць, яких він регулярно відвідував.
Попри те, що у світі зростають антимігрантські настрої, Франциск залишався вірним своїм переконанням. Він не прагнув популярності: його обрання Папою в 2013 році відбулося після тривалих умовлянь, а сам він прийняв нову місію із відчуттям внутрішньої свободи.
Роза Принс порівнює його приклад із поведінкою сучасних політиків, таких як прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер (Keir Starmer), який зазнав критики за отримання дорогого дизайнерського одягу в подарунок. Нинішнє покоління політиків, зазначає авторка, більше стурбоване зовнішнім іміджем, ніж служінням людям.
В епоху популізму приклад Франциска демонструє, що справжнє лідерство не прагне схвалення заради влади, а служить людям і керується моральними цінностями, а не прагматизмом чи політичним розрахунком.
Чому це важливо знати:
Приклад Папи Франциска нагадує, що справжня сила лідера — у скромності, безкорисливій турботі про найбільш вразливих і стійкості перед спокусами слави й багатства. У часи, коли світова політика часто стає ареною цинізму та популізму, такі моральні орієнтири особливо важливі для збереження гуманістичних цінностей.
